Валерія Карпань і Марина Хрипун // Алтернативна освіта і технології (досвід кураторства у Лабораторії сучасного мистецтва)

Як альтернативна освіта змінюється завдяки технологіям?

Текст: Валерія Карпань, Марина Хрипун

У своїй роботі творчий колектив Variable name/Назва змінна, а також громадська організація Культурні географії посилаються на мультидисциплінарність підходів і гіперлінковість практик.
Тож хочемо підтримати дискусію про альтернативну освіту, щоб пояснити наші методи і зацікавленість історичними і соціально культурними явищами, які опиняються у фокусі наших програм.

 

В умовах ізоляції та локдауну ми досліджували світ діджитального, розмірковуючи про нову сенсорність. Тобто наші відчуття та фізичні досвіди все частіше зумовлені імпульсами технологій, які продовжують наше тіло у вимірах поза державними кордонами і карантинними обмеженнями. Звісно, технології вже давно змінюють та доповнюють нашу реальність, проте, ще ніколи зухвалі думки про повсякчасний онлайн не видавались такими природними. 

 

Однією з причин інструментальних трансформацій у гуманітарних науках у зв’язку з використанням цифрових технологій є зміна способів взаємодії, пошуку і обробки інформації. Швидкий доступ до великої кількості даних, використання візуальних технологій (наприклад, додаток Polladio, який використовується для візуалізації великих масивів інформації), глобальних мап (такі як Google Maps чи Global Human Settlement Layer (GHSL), створена європейською комісією і колумбійським університетом) і інших мета-даних, призвів до зміни способу, у який ми бачимо себе та генеруємо знання про себе та світ. 

 

Хоча емансипативна перспектива використання технологій все ж обмежується можливостями обробки і аналізу інформації,  безумовно, технології сприяють посиленню глобальних зв’язків і змін у формах міжнародної взаємодії. Наприклад, перша фотографія освітленої земної кулі, яка була створена 7 грудня 1972 року командою космічного апарату «Аполлон-17», змінила візуальну культуру людства і сприйняття світу. Адже на світлині Земля здавалася одночасно величезною і такою, яку можливо пізнати. Виявилось, що світ красивий у своїй глобальній цілісності. Таким чином фото вплинуло, зокрема, на рухи енвайронменталізму. 

 

Хоча це фото, яке дістало назву “The blue marble”, і вважається класичним зображенням планети, сьогодні ми маємо можливість пересвідчитись у множинності її образів. Так, прокладання маршрутів за допомогою додатків на кшталт GoogleMaps дає нам можливість споглядати мапи різних фрагментів Землі через «зір» супутників. Коли промисловості, що видобувають копалини, використовують знімки з космосу –  вони фокусуються на особливостях природного ландшафту. Метеорологічні станції спостерігають за рухами хмар та циклонів, щоби вчасно попередити про зміни погоди. Ми делегували свій зір технології в обмін на можливість (чи нездатність?) бачити цілісне зображення власного середовища. Цей сумнів, який виникає при розгляданні глобальних образів планети, підживлює критичне мислення, зокрема, спонукає мистецькі проекти, які не лише використовують певну технологію, але і підважують її значення через її власний інструментарій. (Сноска - наприклад, проект Міхаеля Вольфа Street View - посилання http://photomichaelwolf.com/#asoue/14)

 

Вплив технологій на гуманітарне знання розповсюджується і на педагогічну практику. Адже, виклики карантинного режиму змінюють не лише повсякденне життя на глобальному рівні, але й умови отримання освіти у різних країнах,  а також способи взаємодії з  культурним продуктом. Сьогодні структура освітніх програм тяжіє до проектності, завершеності, короткочасності, модульності. Виставки, зустрічі, відкриті лекторії поступаються місцем онлайн подіям. Залучення електронних матеріалів, відео, аудіальної інформації і вправ, які передбачають використання програмного забезпечення і електронних бібліотек слугують для студентів/ок і учнів/ниць інструментами для створення кастимізованих професійних словників. Всі ці можливості викликають у нас надзвичайний ентузіазм і натхнення, і, одночасно, тривогу.  В таких умовах, об’єми доступної інформації  загрожують аудиторії перевантаженням та втратою уваги, а необхідність оффлайн взаємодії стає максимально відчутною.

 

Проте, офіційні регламенти навчальних процесів , що регулюються державою, залишаються доволі інертними та не встигають бути чутливими до вимог сьогодення і потреб аудиторій. Стандартизовані класи у загальноосвітніх середніх школах досі налічують по 30+ учнів/иць. Ця некомфортна і сьогодні небезпечна кількість людей в одному фізичному просторі так само не підходить для онлайн занять, що потребують більших зусиль для залучення всіх учасників/иць. Разом із тим, аудиторії, зацікавлені у зручному сучасному освітньому продукті, значно перевищують кількість учнів навчальних інституцій. Тож, перед освітніми закладами і проектами, які реалізуються в умовах пандемії, наразі стоїть ускладнене завдання не лише створити глибокий, вдумливий курс, але і забезпечити умови для підтримки дистанційного вчителя та самостійного учня. 

 

Тож, якими можуть бути навчальні матеріали 2020 року? 

 

Раптове зменшення мультисенсорних досвідів через соціальну і просторову дистанцію повертає актуальність друкованим книжкам, дослідницьким щоденникам та робочим зошитам, макетам та ментальним мапам, розміщеним у просторах приватних кімнат. Одночасно, у навчальні процеси інтегруються електронні ресурси, які потребують переосмислення задля доступності для різних типів аудиторій. Оновлена освітня методологія має балансувати між аналоговим та діджитальним, перш за все для того, щоби самостійний учень/иця зберігав/ла зв’язок безкінечного масиву знань, що йому доступні у мережі, з фізичною реальністю та практиками, які його/її оточують. Тому, коли ми працювали над освітніми зінами для проекту “Лабораторія мистецтва “ ми вкладали в них не  лише завдання з критичного мислення, яке необхідне на етапі відбору матеріалів, але і критичне застосування інструментів. Адже це необхідні навички, розвивати які викладачі/ки та учні/иці будь-якого віку мають для того, щоб бути інтегрованими в глобалізовані освітні стандарти та розвивати специфічні локальні методи.

 

Наші освітні програми залучають інструменти сучасного мистецтва для інтерпретації різних явищ культури, а також дослідження суміжних дисциплін. Тож, пропозиція проекту Гуртобус долучитись до створення цікавого навчального формату “Лабораторії мистецтва”: зіну + онлайн зустрічі, видалась нам чудовою можливістю поєднати актуальні мистецькі течії, неформальну культуру і теорію культури у toolkit для потреб різних користувачів/ок. Розмита вікова рамка, на нашу думку, це дуже вдале рішення, адже спрощена мова в описах деяких матеріалів забезпечує  взаємодію із матеріалом для людей з різними рівнями обізнаності. В свою чергу, посилання на додаткові матеріали дозволяють не лише додати до користувачів/ок видання “дорослу аудиторію”, але і дати можливість заглибитись у тему людині з будь-яким рівнем підготовки. Отже, неформальне дослідження культури через зіни “Лабораторії мистецтва” пропонує легкий вхід та певне зусилля, необхідне для процесу засвоєння інформації. 

 

З якими підходами працюємо ми?

 

Проекти, з якими ми працюємо, переважно пов’язані з темами креативного протесту (наприклад, курс з креативного протесту ми розробили для полтавської галереї Art Jump), практик комеморації (міжнародний проект «Живі пам’ятки» для дослідників/иць з України і Німеччини, проект «Сліди міста», який ми реалізовували у місті Червоноград, проекти, реалізовані у співпраці з організацією «Студії живої історії»), міського планування (проекти «Велике місто, маленьке місто» (Київ), «Гра районів» (Київ), «8 зала», який ми реалізовували у Дніпрі в рамказ резиденції галереї Артсвіт), інклюзивності («Інклюзивна лабораторія»), мистецтва залучення (проект “Watch out” у Любліні (Польща), «Будинок Новікова» (Київ)). При плануванні занять ми звертаємось до використання технологічних можливостей з залученням специфічної теоретичної оптики, а саме – сучасної феміністичної (серед яких роботи Юлії Крістєвої, Лінди Нохлін, Донни Харауей, Джудід Батлер, та інші актори/ки які дають нам можливість ґендерно-сенситивної оптики) і постколоніальної критики (Едвард Саїд, Гаятрі Співак, Гомі Бгабга та інші), урбаністичної теорії (серед яких праці Джейн Джейкобс, Яна Гейла, Річарда Флоріди, Роберта Парка, Луїса Вірта), що створює умови для взаємодії, співтворчості викладачів/ок і учнів/иць у рамках освітніх курсів. 

 

Звичайно, інколи структура запланованого нами курсу або воркшопу не передбачає глибокого теоретичного заглиблення і орієнтована лише/переважно на практику. У таких випадках завдання і вправи, які ми пропонуємо для учасників/иць наших занять, створенні в рамках певних концептуальних традицій. Тому, до таких курсів ми додаємо силабус із посиланнями на авторів/ок та невеликими словниками до кожної теми. Тож у наших зінах, створених в рамках Лабораторії мистецтва, практичні рекомендації, інтегровані у книжки, а також можливість подальшого спілкування та консультації онлайн не залишає читача/ку самотнім/ьою. Навпаки, інтегрує його/її до спільноти зацікавлених, що мають різні бекграунди та досвіди. 

 

Майбутнє освіти – міждисциплінарне та мультисенсорне.

 

Діджиталізація навчання, зумовлена ситуацією карантину, певною мірою імпонує нам, оскільки поєднується з нашою зацікавленістю у міксуванні дисциплін і досвідів. Наприклад, під час занять для нас важливо говорити про публічний простір і способи самовираження у ньому. Одночасно – про роль сучасних технологій і онлайнових форм взаємодії, які посилюють відчуття рівних умов залученості. Таким чином, коли середовищем для навчання виступають онлайн платформи, учні і вчителі опиняються в умовах рівності, принаймні, на рівні фізичної організації простору. Адже замість ієрархічно організованого простору класу чи аудиторії, онлайн-конференція передбачає можливість перебування всіх учасників/иць у приватному домашньому просторі, серед знайомих речей і комфортних умов. В такій атмосфері, в умовах, коли, скажімо, таблиця Менделєєва на стіні не налаштовує аудиторію на те, що мова буде йти виключно про хімію, в рамах будь-якого заняття утворюється простір для залучення знань з інших дисциплін до обговорення певних подій чи явищ.

 

До того ж, поєднання досліджень у просторі міста, а також онлайн роботи вдома відповідає близькій нашій практиці структурі занять. Зазвичай, під час теоретичної частини, учасниці/ки працюють над аналізом сучасної культури, формулюванням самостійних висновків і опрацюванням масивів даних. Практична частина, як правило, передбачає польові, частково самостійні дослідження та створення продукту у взаємодії з публічним простором чи інституціями. 

 

Залучення мультисенсорних досвідів як частини освітнього процесу, можуть забезпечувати як сучасні цифрові технології, так і аналогові інструменти (такі як тактильні текстури синтетичних і природних поверхонь, звуки і запахи оточення, тощо). На нашу думку, саме залучення різних відчуттів та зміщення уваги з візуальних вражень у бік інших модальностей сприйняття можуть поглибити взаємодію між учасниками/цями освітнього процесу і навколишнім середовищем. Вимір людського тіла завжди був важливою складовою процесу передачі і засвоєння знать, тож цей вимір має бути збережений та інтегрований в тому числі у віртуальні досвіди, що дозволить створити умови для розширення інструментів сприйняття та відтворення дійсності.