Нью-Йорк
Німецьке минуле Нью-Йорка
Корній Грицюк: Селище Нью-Йорк Донецької області за останні роки стало, можливо, найвідомішим в Україні. Повернення його історичної назви (з 1951-го по 2021 рік воно називалося Новгородське) з традиційними для нас зрадами та перемогами вийшло на національний рівень. Завдяки місцевим активістам, справедливість була відновлена влітку 2021-го, коли ми приїхали туди на зйомки.
Не дивлячись на свою «американську» назву, Нью-Йорк — це німецьке селище. Його, як і сотню інших подібних містечок на Сході та Півдні України, заснували німецькі колоністи в кілька хвиль — з ХVII-го по XIX століття. Вони приїхали сюди з різних причин: хтось тікав від воїнської повинності, хтось стикався з релігійним переслідуванням (серед переселенців були католики, меноніти, лютерани), хтось бачив великі можливості в донецькому Степу, бо такі родючі чорноземи ще треба пошукати.
Ледь не всі німецькі селища Сходу України пережили революцію в російській імперії та громадянську війну. Цей етнос на той момент вже був важливою частиною економічного життя регіону. Колоністи не тільки побудували свої містечка з передовою інфраструктурою, а й підняли сільське господарство, перетворивши цей посушливий край на хлібну житницю. Але прийшла Друга Світова, тому німців, як ворогів народу, або знищили або депортували в Казахстан та Сибір.
Їхні селища було перетворено на «взірцеві» колхози саме завдяки німецькому бекграунду і технологіям. Вони отримали нові назви, а їхня історія поступово стиралась: наприклад, Нью-Йорк був перейменований на Новгородське в 1951-му, однак на місцевому радянському монументі зафіксована історична маніпуляція, ніби червоноармійці під час Другої Світової билися саме за Новгородське…
Навіть будучи Новгородським, Нью-Йорк зберіг свою «німецькість». Перше, що кидається в очі, — чітка забудова, яка майже повністю збігається зі старими картами селища. Рівні вулиці, фруктові дерева вздовж доріг, акуратні будинки з темно-червоної цегли, красива черепиця. І над усім цим, як і раніше, височіють мальовничі пагорби та кілька висотних будівель — теж німецької забудови: школа, церква та старовинний млин Петера Діка. Екскурсію ним, сьогодні закинутим, для нас проводив фотограф та краєзнавець Донеччини Михайло Кулішов. Для нього Нью-Йорк — це фактично мала Батьківщина, адже він родом з сусідньої Горлівки, окупованої з 2014-го. Міша досліджує європейський внесок в розбудову Сходу, досліджує не тільки з книжок та архівів, а ще й власними ногами та з фотоапаратом. Його фото індустріальних пейзажів Донбасу та польові здобутки у вигляді текстів можна знайти в інтернеті. Ці матеріали відкривають Донбас з іншого боку.
Як тільки ми з Мішею опинились на території млина Діка, щось вибухнуло. Раз, потім другий, потім ще. Неподалік завили сигналізації, посипалося скло, розлетілися птахи. І хоча в Нью-Йорку ми бачили багато наших військових і це заспокоювало, до таких «звукових ефектів» з нашої команди ніхто не був готовий.
Певно, крім нашого звукорежисера Вадіма, який мав досвід служби в АТО. Вадік сказав, що хвилюватися не треба, це «виходи від нас», а хвилюватися будемо, якщо буде «відповідь». Ми продовжили зйомку, бо кіно саме себе не зніме. Коли ми були в середині млину, зовні ще вибухало. Здавалося, що стара будівля підстрибує. Але ми ніби звикли, та й Вадік продовжував заспокоювати тим, що це досі «ми насипаємо», а Міша давив історичним бекграундом — млин за ХХ століття бачив й не таке.
Подібне можна сказати ледь не про кожну будівлю в цьому селищі. Меблі та іграшки на горищах, вулиця Садова (колишня Гартенштрассе), елітні сорти фруктових дерев — все нагадує про далекі й заможні німецькі часи.
До великого вторгнення, в Нью-Йорк хай це й була прифронтова територія, часто приїжджали нащадки репресованих німців. Вони шукали історії своїх родичів. Шукали по хатах, на місцевому цвинтарі, на сусідніх хуторах. Шукали і знаходили завдяки місцевим активістам, таким як Надія Гордіюк, Павло Островський, Кристина Шевченко та Міша Кулішов. Усі вони — патріоти рідної Донеччини, які багато зробили і для повернення Нью-Йорку його історичної пам'яті, і для виховання проукраїнської молоді. Сьогодні нью-йоркці захищають нашу країну в лавах ЗСУ, а саме селище під українським прапором, стало для ворога неприступною фортецею, хоча сюди дуже жорстко прилітає ледь не щодня. Під вогнем перебуває і німецький спадок — потрапляло й в млин Діка, й по будинках…
Можливо, саме сільськогосподарське минуле Нью-Йорка дасть Донеччині новий імпульс після війни. Родючі землі цього регіону, завдяки яким німці заробляли тут величезні кошти, нікуди не поділися. Хліб, який ще трохи більше ста років назад був тут таким же золотом, як і вугілля, досі потрібен не тільки українцям, а і всьому світу. Тому, хтозна, можливо, деіндустрілізований війною, але вільний та український Донбас, знову стане великою житницею…
Архивні матеріали зі зйомок:
Нью-Йорк після повномасштабного вторгнення Російської Федерації:
Дивіться також: