Маріуполь
Комбінат Ілліча
Корній Грицюк: «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» — подібна назва доволі типова для індустріальних дітищ СРСР. Радянське оспівування індустріалізації вкорінилося так сильно, що мало хто навіть з маріупольців знає, що цей гігант має європейське та американське коріння. Більше того, без них, Маріуполя, як великого промислового центру на узбережжі Азовського моря, взагалі б не було. Комбінат «імені Ілліча» — результат не радянської індустріалізації, а незаконної націоналізації американського металургійного заводу «Нікополь» та бельгійського «Провіданс». Перший був запущений в 1897-му році, майже одразу після того, як його морем привезли з далекого Сіетла. Бельгійський завод почав працювати на рік пізніше і одним з його найбільших акціонерів був український підприємець та філантроп Олексій Алчевський.
Обидва підприємства були надзвичайно прибутковими через дешеву робочу силу, великі запаси корисних копалин та зручну морську логістику. «Нікополь» та «Провіданс» були одним з найбільш сучасних заводів в усій Європі, тому вони стали осередком прогресу всього Сходу України. Через це Комбінат був цікавим для нашого фільму.
«Відкрити» його для зйомок навесні 2021-го було непросто, бо це — стратегічний об'єкт. Ще всюди панував ковід та й традиційне «а що ви тут хочете знімати?» нікуди не поділося. І Тільки наполегливість нашої продюсерки Анни Паленчук, яка, здається, підняла на вуха ледь не весь “Метінвест», якому належить Комбінат, дозволила нам там опинитися.
Ми пройшли інструктаж з техніки безпеки, отримали спецодяг, захисні шоломи та навіть іменні перепустки. Сказати, що ця локація зручна для фільмування, коли в тебе обмежений час, я точно не можу — ми їхали машиною з однієї частини Комбінату в іншу хвилин 20-25. Час під час зйомок завжди золотий, а тут ти вже ніби на локації, таймінг тікає, але ти все їдеш, бачиш величезні приміщення, пропускаєш потяги, що проходять територією підприємства, знову їдеш, бо територія просто величезна, справжнє місто в місті. Ще й постійно щось димить і вибухає. І хоча два роки тому ми були менш чутливі до гучних звуків, наш звукорежисер Вадік не дуже радів цим обставинам.
Нашим провідником була людина, яка пропрацювала на Комбінаті все життя. Такі жінки й чоловіки в Маріуполі з гордістю називають себе «іллічівцями». Серед них є родини, котрі поколіннями працювали тільки там. У цих робітничих династіях є традиція складати разом стаж різних членів родини в загальний родинний стаж. В деяких сім'ях він нараховує сотні років, які вони віддали металургійному гіганту. З такої ж родини, з величезним стажем, походив і наш провідник, про якого я міг би розповісти більше, однак ця людина досі в Маріуполі... На території Ілліча ми шукали сліди бельгійців та американців. І попри дві світові війни, революцію та інші катаклізми, які Маріуполь пережив й до страшного 2022-го року, нам вдалося відшукати дещо дійсно цікаве. Якщо бути уважним,то історія тут лежить прямо під ногами. Серед сміття, кущів і виробничих відходів, біля колишніх цехів, постійно знаходиться щось старе – якісь предмети та елементи минулих епох… Але нас вразило інше.
Прямо на території заводу досі стояли акуратні й затишні будинки, які побудувала американська адміністрація «Нікополя». У них і в «західні часи», і в радянські, і в часи незалежної України, здебільшого проживала інженерна еліта підприємства. Тобто, й червоні директори й успішні менеджери сучасності — далеко не бідні люди — любили й зберігали цю спадщину,і, не дивлячись на всі «прєлєсті» життя прямо на території працюючого заводу, вони жили тут або іноді навідувалися, як на дачу.
Ця житлова частина, дає розуміння що Комбінат — це і є Маріуполь, його залізне серце. Адже не дивлячись на КПП, постійний індустріальний шум, режимний статус, іноді нам було складно зрозуміти, де межа між Містом і Комбінатом і чи є вона взагалі? Саме завдяки металургійним здобуткам іноземців Маріуполь став розвиненим і заможними. Саме через транспортування металургійної продукції тут розвивався порт. Саме від необхідності розширити виробництво, на одному з майданчиків Комбінату, вже за радянської влади, іллічівці побудували ще одне металургійне підприємство — «Азовсталь». Саме від потреб мати власне обладнання, знову ж таки на потужностях Комбінату, іллічівцями був створений «Азовмаш».
Цей список можна довго продовжувати. Тому величезний Комбінат, сьогодні зруйнований і окупований рашистами, які вже пиляють його на металобрухт, — це і є Маріуполь, теж, на жаль, зруйнований і окупований.
Комбінат Ілліча після повномасштабного вторгнення Російської Федерації:
Війна: Після початку російського вторгнення в Україну в 2022 році, Маріуполь знаходився в повному оточенні військ РФ. Разом із іншим відомим місцем опору — заводом «Азовсталь», завод Ілліча став місцем де велись інтенсивні бої. Після знащення російською авіабомбою військового шпиталю, постраждалі та поранені були переведені саме на цю територію. Під кінець першого місяця війни оборону тримала 36-та окрема бригада морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Частина військових змогла об'єднатися з силами Азову на Азовсталі, частина — потрапила в полон, третя група змогла вийти з обложеного Маріуполя пішки.
Архивні матеріали зі зйомок:
Дивіться також: