Донецьк / Юзівка
Валійська історія Донецька
Корній Грицюк: Мій рідний Донецьк і його валійські корені — важлива частина «Євродонбаса». Для мене ця локація була і найлегша, і найскладніша: з одного боку я знаю місто, й на власні очі бачив його стару, «юзівську» частину, з іншого — Донецьк окупований, і востаннє я там був, ще коли він був під контролем України.
Їхати туди на зйомки, які фінансуються українською державою, — таку ідею ми навіть не розглядали. 99 відсотків моїх друзів і родичів залишили Донецьк ще в 2014-му, тому особливих контактів у 2021-му я там вже майже не мав. Та попри все, ми не могли не показати, що залишилось з часів Джона Г'юза.
Коли цей валійський промисловець наприкінці 1860-х років, на восьми кораблях, зі своїми робітниками прибув на український Схід, у свої 50+ років, він вже мав такий бекграунд, про який можна писати книги чи знімати фільми. Патенти на винаходи, великі статки, банкрутство, знову багатство, борги, проблеми із законом — його життя у Великобританії складалося вельми цікаво.
Але Г'юзу було замало. Тому коли він дізнався про величезні запаси корисних копалин на далекому Донбасі, він вирішив розпочати все з нуля і орендував землю біля села Олександрівка, на березі Кальміусу. Вже за пару десятиліть, з цього хутора, біля його металургійного заводу, виросте промислова Юзівка, яка за часів СРСР, стане стане мільйонним Донецьком.
В Україні спадщина валійця майже недосліджена, хоча вона дуже цікава і неоднозначна, як і сам промисловець. Вона збереглася не тільки в архівах чи у вигляді старих будівель,а й проникла набагато глибше, в саму сутність найбільшого міста Донбасу.
Амбітний валієць побудував тут, на околиці європейської цивілізації власний індустріальний рай, де він не тільки збагачувався на вуглі й металі, а був і царем, і богом для місцевих. Його величезні прибутки купували лояльність царської адміністрації, тому Юзівка жила сама по собі, а її господар особливо не зважав на права робітників, закони та інші «дрібниці». І при цьому люди хотіли сюди потрапити, бо за важку роботу добре платили, і тут були ледь не всі блага цивілізації того часу.
До свого від'їзду з Донецька, я особливо не цікавився його історією. Як і всі донеччани, звичайно, я, щось чув про «батька Юза» та любив пиво з «Юзівської пивоварні» — популярного кафе, що відкрилося тут в нульові. Але валійське минуле сприймалося скоріше як аномалія — нас вчили, що навколо було Дике поле, а вся промисловість — досягнення виключно радянської епохи. Можливо, я не цікавився історією, в силу юного віку (адже я залишив Донецк у 21 рік), можливо, в силу інших обставин. Мені подобається думка, що іноді, аби побачити щось цікаве у рідному середовищі, звідти треба поїхати.
Врешті решт, ми знайшли в Донецьку людей, які допомогли нам зі зйомками. Попри складну економічну ситуацію в окупації, вони навіть відмовлялися від гонорарів, мовляв, це важливо зафільмувати для нашої історії. Але ми все одно їм заплатили, бо ці люди, патріоти, які чекають на повернення України, реально ризикували.
Навіть знімаючи на телефон, вони привертали увагу. «А що це ви знімаєте?», «А де ваше “республіканське журналістське” посвідчення?». На щастя, їм вдалося уникнути проблем і вони відзняли майже всі збережені споруди часів Юзівки. Їм навіть вдалося пролізти через паркани і кущі й зняти те, що лишилося від родинного маєтка Г'юзів.
Соромно, що місце, де жив засновник міста перебуває у такому жахливому стані. І справа навіть не в тому, що окупаційній владі, яка доказує, що «донбас ета расія», не до правдивої історії. Цей будинок був таким й до 2014-го. І не тільки він.
Юзівська частина Донецька в околицях металургійного завода (ще одна спадщина «старіни Джона»), скільки я її пам'ятаю — завжди була занедбаною. Лише ті будівлі, котрі якось використовувалися, як, наприклад, готель «Великобританія», підтримувалися у доброму стані. Радянське «затирання» історії — як архітектурне, з перенесенням центра міста в інший бік, так і інтелектуальне — коли архіви знищувалися чи вивозилися до Москви, було відчутно і в часи української незалежності.
Коли ми працювали над «Євродонбасом», ми шукали старі фотографії та документи часів Джона Г'юза всюди, де могли. Щось ми віднайшли в переміщених музеях Донеччині — в Костянтинівці та Краматорську. Однак і якість архівів, і розуміння того, що саме зображено, залишали бажати кращого.
Це не можна було порівняти з архівами з Уельсу, відсканованими у найкращій якості, де кожна фотографія була підписана, хто це, де і який точно рік. Ми пишаємося співпрацею з нашими британськими колегами, особливо з Вікторією Донован, яка є однією з найпотужніших дослідниць цієї теми в Європі.
Вікторія допомогла нам отримати дуже важливі й правдиві артефакти Юзівки, котрі можна побачити у фільмі. Ми домовилися з нею, що коли Донецьк знову буде вільним та українським, ми обов'язково поїдемо туди разом на нові дослідження. Сподіваюсь, це буде скоро і ще буде, на що подивитися.
Архивні матеріали зі зйомок:
Дивіться також: