Маріуполь

+ 2

Корній Грицюк: Можливо, маріупольці на мене образяться, але, як для донеччанина, Маріуполь для мене доволі довго був лише містом біля моря, містом, яке «світиться вночі». Дитячі спогади потужні: я й зараз з легкістю згадую літні поїздки з батьками на Азовське узбережжя — в Сєдово, Мєлєкіно, Урзуф. Зазвичай ми виїжджали вночі, тому коли я бачив з траси «велике місто, яке світилося на горизонті», то розумів — море вже неподалік.

Тільки в підлітковому віці я дізнався, що «нічне світло» — результат цілодобової роботи маріупольських металургійних гігантів — комбіната Ілліча та «Азовсталі», які з одного боку давали місту добробут, а з іншого — псували екологію. Вони — індустріальна спадщина європейських та американців промисловців, які перетворили провінційне портове містечко на велике і розвинене.

Вперше, вже в дорослому віці, я приїхав у місто Марії в 2019-му році. Мої друзі, переселенці з Донецька, заснували в Маріуполі сьогодні вже легендарну «Платформу ТЮ» — потужний культурний хаб. Я приїхав аби показати в «ТЮ» свій фільм «2020#безлюднакраїна». Приїхав і закохався в Маріуполь, особливо в його історичну частину.

Вона доволі добре збереглась з тих американо-європейських часів. Акуратні будинки на Грецькій, Італійській та Торговій поруч в перемішку із розкішними маєтками та справжніми архітектурними шедеврами, як будинок лікаря Гампера чи колишній готель «Континенталь». Вони ніби переносили в часі, і ти опинявся в Маріуполі ХІХ-ХХ-го століть, місті архітектора Віктора Нільсена, місцевого візіонера, який залишив після себе водонапірну вежу та ще кілька модернових споруд.

Той Маріуполь — динамічне місто, де працювали не тільки металургійні заводи. Там були сім іноземних консульств та філіали міжнародних компаній. По вихідних місцеві ходили відпочивати в парки та сінематографи при заводах «Ніколь» і «Провіданс». Кінотеатрів тоді ще не було ні в Києві, ні в Одесі, а в місті Марії вони були і користувалися великою популярністю. Релігійне життя вирувало в церквах, мечетях та синагогах. Коли я дізнався про цей бекграунд і побачив частину цієї спадщини на власні очі, це стало ще однією причиною зняти «Євродонбас» і розповісти про цей забутий в радянські часи «західний період» столиці Приазов'я.

Уже протягом повномасштабної війни, до нас неодноразово зверталися як фільмейкери, які працюють над фільмами про це місто, так і урбаністи, аби використати наш матеріал у своїх цілях — як хроніку або як підґрунтя майбутньої відбудови. Чесно скажу, що мені майже однаково складно і боляче, як відбирати для колег щось із нашого матеріалу, так і дивитися фото і відео із сучасного Маріуполя — зруйнованого і окупованого росіянами.

Страшно думати про те, що сталося не тільки з історичною спадщиною, а і з цілим містом і його жителями. Містом, яке ми зафільмували не тільки промисловим, але й таким, куди хотілося їздити на екскурсії. Тим паче, що в останні роки, особливо після окупації Донецька, українська влада і бізнес вкладали в Маріуполь великі ресурси і перетворювали його на комфортне для життя, хоча екологічна ситуація там і лишалася непростою через роботу комбінатів.

У мене є знайомі і близькі мені люди, які зараз перебувають в окупованому Маріуполі. У кожного з них є свої причини, аби там лишатися, і це — звичайно, не любов до рашистів. Вони чекають звільнення, як чекає на нього і горде місто Марії. Воно вже неодноразово відновлювалось, і немов той птах Фенікс, поставало з попелу. Тут жили і працювали українці та греки, мусульмани і євреї, американці й бельгійці. Але тут ніколи не закріплювалися окупанти. Так буде і з росіянами. І одного разу я дуже хочу знову побачити, як Маріуполь буде «світитися вночі». Це буде означати, що він живе, хай і не дуже екологічним життям, але живе. А зараз він у темряві.

Архивні матеріали зі зйомок:

Маріуполь після повномасштабного вторгнення Російської Федерації:

+ 17

Дивіться також:

• Architecture Ukraine — резиденція і виставковий проєкт про Маріуполь (фонд ІЗОЛЯЦІЯ, 2015)
• Centrallurgy — фільм-розслідування про те, що визначає Маріуполь, із залученням досліджень з антропології, економіки, соціальної та культурної історії, літератури та філософії (Ромеа Муринь, Франциско Лобо, 2015)
• Francisco Lobo — Impressions of Mariupol, 2015