Що насправді стоїть за Переформатуванням землі?
У нашому практичному підході до вивчення Заземлення (Grounding) як концепту, ми вирішили розробити чотири можливі тематичні кластери, критично переглядаючи окремі твори українських митців, які вписуються в нашу розмову та дослідження. Ми вже узагальнили ці тематичні кластери, і маємо намір випустити низку обширніших доповідей, але вважаємо, що для залучення ширшої спільноти варто почати з уважного (про)читання творів, які інформують про український контекст Заземлення.
Цього тижня ми розглянемо спільну роботу Тети Цибульник, Еліаса Парвулеско та Світлани Потоцької під назвою ЗОНҐ, яка, як нам здається, підіймає важливе питання що насправді стоїть за переформатуванням землі? (за посиланням можна ознайомитись з тлумаченням терміну).
Колаборативна робота ruїns collective ЗОНҐ оповідає історію однієї з найбільших болотних систем України, що займає територію понад 10 тис. гектарів у Чернігівській області. Сама назва цієї системи Замглай, ймовірно, походить від курдських слів zong (болото) та leyi (потік) і є свідченням багатовікової традиції взаємодії природи й людини.
Варто зауважити, що доіндустріальне сприйняття боліт насамперед асоціюється з образами нечисті, страху і гибелі, які можна часто зустріти в фольклорі та міфології. Не оминув цей аспект і британо-американський філософ Тімоті Мортон у своїй праці Темна екологія (дізнатися більше про це можна за посиланням). Згідно з ним, екологічні феномени нерозривно пов'язані з якоюсь відсутністю, з прірвою між явищами та предметами, яка викликає занепокоєння, оскільки її не можна знищити.
Що ж до бачення боліт людиною індустріальної епохи, то разом із певним острахом минулих поколінь з'являються господарські амбіції отримати зиск, які у випадку болотної системи Замглай закінчилися меліорацією та руїнами, і лише згодом на зміну їм поступово прийшло розуміння багатозначності боліт та їхньої екологічної ролі.
Про Переформатування землі та роль людини у цьому процесі, неодноразово писав вчений, іменем якого названа не одна вулиця і навіть бібліотека. Вгадали? Так, це Володимир Іванович Вернадський:
Под влиянием научной мысли и человеческого труда биосфера переходит в новое состояние — в ноосферу. Человечество закономерным движением, длившимся миллион — другой лет, со все усиливающимся в своем проявлении темпом, охватывает всю планету, выделяется, отходит от других живых организмов как новая небывалая геологическая сила.
Со скоростью, сравнимой с размножением, выражаемой геометрической прогрессией в ходе времени, создается этим путем в биосфере все растущее множество новых для нее косных природных тел и новых больших природных явлений.
Звіти кліматологів та екологів інколи сприймаються широкою громадськістю як щось далеке, щось що відбувається не з ними або до чого окрема людина аж ніяк не може бути причетна. Проте, стихійні лиха на Закарпатті спричинені утворенням локальних селів та зсувів перезволоженого ґрунту, які не в останню чергу пов'язані з несанкціонованою вирубкою лісів, зменшують відстань між форматуючою землю подією та людиною як суб'єктом.
Для чого несанкціоновано вирубати ліс та хто це робить? Відповідь проста: задля заробітку та економічної вигоди. Місцеві жителі не стоять осторонь від цього, вони — ланка в системі, що залежить від зиску та попиту. Підтвердженням цього є нещодавнє розслідування проєкту Earthsight довкола IKEA та українськими лісогосподарськими підприємствами.
Як відомо, у філософії та мистецтві ховаються ключі, які можуть розв'язати не один парадокс. Отже, повертаючись знову до Тімоті Мортона, бачимо, що він критикує визначення «Природа», пропонуючи взамін «співіснування з нелюдським», що на нашу думку є важливим акцентом у філософії кінця 20 — на початку 21 століть. Не полишає цей аспект і Донна Харавей з її дещо незрозумілим необізнаному читачу висловом "Make kin, not babies!", який був розглянутий в травневій публікації в рамках Заземлення.
Це формує певний парадокс «рубання гілки, на якій сидиш» та інших факторів впливу на згадану і подібні ситуації, які показані й в проєкті ЗОНҐ. Людина прагне врятувати себе, а не «Природу». Та чи рятується?
Саме законодавче формулювання «природні ресурси» акцентує увагу на використанні. Не співіснування, як за Тімоті Мортоном, і не формування родини, як за Донною Харавей, і навіть не демонізація як у доіндустріальному сприйнятті. Людина розподіляє цей ресурс, на локальному, регіональному, світовому рівнях, оскільки це вигідно їй в першу чергу. Навіть коли вона ніби-то рятує так звану «Природу».
Правовий статус «Природи», як такої, також викликає багато питань. І на них свого часу звернув увагу професор Крістофер Д. Стоун, який вперше підняв питання щодо присвоєння правосуб'єктності природним об'єктам у своїй праці «Чи повинні стояти дерева? До законних прав на природні об'єкти». Цією працею він зрушив з місця великий пласт етичних питань, на які й нині не знайдено відповідей. Проте сама думка про права спровокувала не тільки окремі роздуми у політичній та юридичній філософії, а й конкретні зміни в законодавствах різних країн.
ЗОНҐ, поєднуючи в одному кадрі хроніку та рухоме зображення сучасної болотної системи Замглай, нойзовий саунд із перегукуванням пташок та шелестінням сухостою, створює естетику близьку темній екології, формує чуттєве сприйняття -іншого, -інакшого, що є принципово важливим завданням мистецтва як медіуму за Тімоті Мортоном.
Яким чином стало можливим створення цієї роботи? Напевно цьому посприяло середовище. А саме, Кліматично-Мистецькі Лабораторії, які поєднавши представників_ниць з середовища мистецтва, кліматичної науки та активізму в Україні у 2019 році сформували простір для діалогу. В процесі цієї міждисциплінарною розвідки й був створений мистецький документальний фільм ЗОНҐ. Дізнатися більше про цю ініціативу можна у відеозаписі травневої Арт-Середи.
Завершити цей текст ми хочемо цитатою з праці «Научная мысль как планетное явление» В.І. Вернадського, що була написана ним у далеких 1936-1938 роках:
Человек, биосфера, земная кора, Земля, Солнечная система, ее галаксия (мировой остров Солнца) являются естественными телами, неразрывно связанными между собою.
Текст: Клеменс Пул та Катерина Нестеренко.
Висловлюємо вдячність ruїns collective за надану інформацію!