Андреас Мальм Викопний капітал: зростання енергії пари та коріння глобального потепління
В цьому матеріалі в рамках роботи над темою Заземлення пропонуємо кілька витягів з книги шведського дослідника екології людини Андреаса Мальма Викопний капітал: зростання енергії пари та коріння глобального потепління, що вийшла у видавництві Verso в 2016 році й наразі не перекладена українською.
Звертаючись до дослідження глобального потепління, як однієї з головних проблем сьогодення Мальм пропонує подивитися на історію «широко розплющеними очима» і намагається відповісти на питання «коли все це почалося?».
Таким чином він віднаходить витоки Антропоцену в Індустріальній революції, а концепцію сталого економічного розвитку, а згодом і економічної експансії пов’язує з видобутком корисних копалин та їх спаленням, яке призвело до акумуляції вуглекислого газу в атмосфері, а отже до й до глобального потепління.
В першій частині книги Мальм розглядає історію, фактори та суспільні явища, які призвели до переходу, а потім і переможного домінування енергії парового двигуна на виробництвах Англії.
Далі він критикує поняття Антропоцену як епохи, в якій людство визнається уніфікованим геологічним актором, звертаючи увагу на те, що центральною для цієї історії є соціальна нерівність та диференційована відповідальність. Тож замість звинувачення всього людства, необхідно дослідити внутрішні механізми економічного розвитку, і стане зрозуміло, що за кліматичною кризою стоїть збагачення капіталістів, в той час як робітники, так само, як і природа опиняються в рядах жертв.
Андреас Мальм Викопний капітал: зростання енергії пари та коріння глобального потепління
Враховуючи, що вуглекислий газ діє як термостат для регулювання температури на Землі, і враховуючи, що температура встановлює кліматичні умови, в яких існує все життя на землі, стрибок з 285 проміле в середини ХІХ століття до нинішніх 400 плюс — перетворює Homo sapiens на геологічного агента...Голоцен закінчився. Принаймні так стверджує все зростаючий хор геологів, хіміків, природоохоронців, науковців з питань сталого розвитку та інших, які відстоюють думку про те, що на планеті наступила нова епоха: Антропоцен.
Цей термін стверджує, що Земля покинула свою природну геологічну епоху, теперішній міжльодовиковий стан під назвою Голоцен. Дії людства стали настільки всеохопними і глибокими, що вони конкурують з великими силами Природи та штовхають Землю до планетарної terra incognita.
Звичайно, це твердження не полягає в тому, що люди ніколи раніше не залишали жодного відбитка на середовищі, що їх оточувало, скоріше воно акцентує на тому, що відбулося якісне розширення масштабів...Однак глобальне потепління є лише однією зі справді епохальних змін, спровокованих людиною, яку теоретики Антропоцена вважають за потрібне виділити як основну…
Отже, питання, яке виникає саме собою: коли все це почалося?
Можна сказати, що антропоцен почався в другій частині вісімнадцятого століття, коли аналізи повітря, що потрапило у полярний лід, показали початок зростаючої глобальної концентрації вуглекислого газу та метану. Ця дата також збігається з винайденням парової машини Джеймсом Ваттом в 1784 році…
З іншого боку, глобальне потепління як сонце, яке нещадно проєктує нові промені на історію. Лише тепер стає очевидним, яке значення мало спалювання вугілля та кожна хмаринка диму з труб Манчестера у 1842 році. Коли вчені природознавці виявили глобальне потепління, вони розповіли про свою знахідку історикам для подальших розвідок: однак всі ці речі залишалися невидимими аж два століття.
Тепер настав час перевернути тисячу каменів, аби розкопати кліматичні наслідки незліченних дій — не лише тому, що в хмарах диму в Манчестері в 1842 р. була певна кількість СО₂, яка потім затрималася в атмосфері, відіграючи мікроскопічну роль у створення сучасного клімату, але також, і що важливіше, тому що викопна економіка була створена, закріпилася і розширилася в процесі…
У своїй роботі Гіпероб’єкти: Філософія та екологія після кінця світу відомий екоцентрик Тімоті Мортон окреслює сміливий новий світогляд, що відповідає Антропоцену в цілому та глобальному потеплінню зокрема, а він знає більше, ніж більшість з нас. «Кінець світу вже настав. І ми можемо бути неймовірно точними щодо дати кінця світу», пише Мортон, даючи цій події досить дивну інтерпретацію, але водночас і дуже точну дату: «Це був квітень 1784 року, коли Джеймс Ватт запатентував паровий двигун — акт, який розпочав відкладення вуглецю в земній корі, а головне — позначення людства як геофізичної сили планетарного масштабу». Тож світ більше не існує завдяки патенту Ватта…
Вони [теоретики антропоцену] пропонують загальну рамку для розуміння історичної причинності, що стоїть за переходом на викопні види палива, як таку, що з логічної необхідності виводиться з людської природи. Якби ця динаміка мала більш випадковий характер, розповідь про цілий вид — антропос як такий — сходження до біосферного верховенства було б важко відстоювати: «геологія людства» повинна мати своє коріння у властивостях його буття. В іншому разі, це було б геологією якоїсь меншої сутності, можливо, якоїсь підмножини Homo sapiens. Відповідь на це історичне питання — це історія, розказана навколо класичного елемента: вогню. Людський вид один може маніпулювати вогнем…
Варто зробити паузу, щоб детальніше розглянути, про що тут йдеться. Справа не в тому, що Антропоцен почався задовго до промислової революції. Скоріше, твердження полягає в тому, що «основний каталізатор» і «первинна причина» для широкомасштабного спалювання викопного палива, яке почалося в промислову епоху, насправді — це освоєння вогню певним видом приматів близько півмільйона років тому…
Бурхлива дискусія щодо до деталей Антропоцену продовжується: деякі виступають за набагато більш ранню дату народження епохи, але Промислова революція, як старт відліку епохи антропоцену, все ще користується майже повним консенсусом. Починаючи з 2008 року (наразі ведуться переговори) Комісія стратиграфії Лондонського геологічного товариства розглядає можливість формального оголошення антропоцену як офіційної назви поточної епохи. Хоча декілька противників стверджують, що концепція належить радше до «поп-культури», а не до жорсткої стратиграфічної практики. А й справді вона має карколомну кар'єру, поширившись далеко за межі вежі зі слонової кістки, й захопивши всіх, від журналу «Економіст» до марксистських вчених.
Фото: Цай Гоцян, 1040 м під землею, Фонд ІЗОЛЯЦІЯ, Донецьк, фото Діма Сергеєв © 2011 Izolyatsia