Тімоті Мортон Гіпероб’єкт
Британський філософ Тімоті Мортон стверджує, що сучасність не надає нам можливості “епістемологічно втекти від онтологічної щільності”, а саме — щільності екологічних процесів, змін самого людського оточення. Концепція темної екології демонструє: знання про навколишнє середовище є “темним і дивним”, адже воно вимагає повсякчас усвідомлювати взаємозв’язки дії суб’єкта та наслідків кожної його дії. До ери ж Антропоцену людина не задумувалась про те, яким чином вона впливає на рівень океану, опади, швидкість вітру, фауну водойм тощо. Тепер же, коли людські дії геологічного масштабу спростовують старі базові уявлення про світ, обрій, природу чи навіть навколишнє середовище, ми входимо в нову епоху, окреслену головним елементом темної екології, — епоху гіпероб’єкта.
Гіпероб’єкт — поняття, що описує глобальне явище, яке має тотальний вплив на світ/буття, проте не може бути чуттєво сприйнятим у своїй цілісності. Глобальне потепління, за Мортоном, є одним із найвагоміших гіпероб’єктів, що домінують у сучасності. Іншими гіпероб’єктами є атомне випромінювання, еволюція, тектоніка плит, розпад урану тощо.
Зміст поняття розкривається у його п’яти есенціальних ознаках: в’язкості, розплавленості, нелокальності, фазовості та інтероб’єктивності.
В’язкий. Гіпероб’єкт підкорює кожного, кого торкається, унеможливлюючи іронічне дистанціювання — чим більше суб’єкт роздумує про гіпероб’єкт, тим більше він усвідомлює невпинність процесів гіпероб’єкта та власну залученість у цих процесах.
Розплавлений. Масштаб гіпероб’єкту демонструє нефіксованість та непостійність просторово-часової структури: розплавлений, гіпероб’єкт протистоїть образу твердого тіла, чітко протяжного у просторі й часі.
Нелокальний. Гіпероб’єкт настільки щільно й різноманітно розподілений у просторі (він присутній і діє у кількох місцях одночасно), що не може повноцінно маніфестувати себе у конкретному просторовому виявленні, адже системно завжди є чимось більшим, ніж це виявлення.
Фазовий. Гіпероб’єкт існує у багатомірному фазовому просторі. У тривимірному ж просторі людського сприйняття гіпероб’єкт лишається непоміченим: здається, наче явища гіпероб’єкту слідують один за одним подібно порам року, але насправді вони вже паралельно розкриваються та оприявлюють себе в інший спосіб та в іншому місці.
Інтероб’єктивний. Гіпероб’єкт сформований у взаємодії багатьох об’єктів та оприявлює себе тільки опосередковано. Наприклад, глобальне потепління є результатом взаємодії енергії Сонця, горючих копалин та карбону діоксиду. Однак, глобальне потепління оприявлює себе тільки у вимірах температурних змін, змін рівня моря, об’ємів викидів, які створюють ілюзію того, що зміна клімату є радше науковою моделлю, а не дійсним процесом, що передує об’єктивним вимірюванням фіксованих проявів.
Стаття зроблена на основі: джерело 1, джерело 2, джерело 3.
Фото: Фотограф Діма Сергеєв © 2011 Izolyatsia