Донна Харавей Живучи з неприємностями: створення родини під час Хтулуцену

Українському читачеві Харавей перш за все відома завдяки Маніфесту кіборгів: наука, технологія та соціалістичний фемінізм 1980-х, адже він перекладений російською. Книга Живучи з неприємностями вийшла у 2016 році. В ній авторка пропонує до уваги читача термін Хтулуцен, а також досить провокативний слоган “Make kin, not babies!”, що українською можна перекласти як «Створюйте розширені родини (родинні зв’язки), а не робіть дітей». Фактично, тут мова йде про можливість симпоетичного співіснування різних видів, живих та неживих сутностей, які населяють планету та, за переконанням Харавей, суспільними зусиллями можуть її відновити. Як і в Маніфесті в цій книзі вона користується перебільшено метафоричною, поетичною мовою, вигадує нові слова та наче навмисно заплутує читача. Така тактика може бути пояснена її захопленням науковою фантастикою та недооціненим потенціалом цього літературного жанру, а також принциповою для всього наративу тезою про те, що важливо за допомогою яких історій ми розповідаємо історії. 

Питання щодо вірного називання Антропоцену, Плантаціоцену чи Капіталоцену, мають  в першу чергу відношення до масштабу, швидкості, синхронності та складності. Питання, яке повинно виникати при розгляді системних явищ, це коли зміни ступеня перетворюються на видові зміни? І який вплив мають біокультурно, біотехнічно, біополітично історично укорінені люди, а не окрема людина по відношенню до та в поєднанні з впливами інших видів, асамбляжів  та інших біотичних і абіотичних сил. Жоден вид, навіть наш зарозумілий, який прикидається добрими особинами у так званих сучасних західних сценаріях, не діє один. Асамбляжі органічних видів та абіотичних акторів творять історію, еволюційний вид, але не тільки.

Точкою зламу між Голоценом та Антропоценом може бути знищення рефугіуму, з якого різноманіття асамбляжів видів, з людьми або без них, може бути відновлено ​​після великих подій, таких як опустелення чи масове руйнування…Я разом з іншими думаю, що Антропоцен більше крайова подія, аніж епоха…

Антропоцен позначає суворі розриви. Те, що настає після, не буде схожим на те, що було раніше. Я думаю, що наша робота полягає в тому, щоб зробити Антропоцен якомога коротшим і виховувати один з одним уявні епоси, які можуть допомогти відновити рефугіум. Зараз Земля повна біженців, людських і не людських, всі вони опинилися без притулку. Тож я думаю, що велике нове ім’я фактично має бути більше ніж одним ім’ям. Отже, Антропоцен, Плантаціоцен та Капіталоцен....Я також наполягаю, що нам потрібна назва для тривких динамічних симфонічних сил, частиною яких є людина. Може, і тільки, може. І це буде можливим лише за допомогою відданості та спільної роботи над квітучими ландшафтами багатовидових асамбляжів, до яких також входять люди. Я називаю все це Хтулуценом. Минуле, теперішнє та майбутнє.

Один зі способів жити та вмирати для смертних істот у Хтулуцені — це об'єднати зусилля по відновленню притулків (рефугіуму), щоб зробити можливим часткове і міцне біологічне, культурне, політичне, технологічне оздоровлення та реконструкцію. Але воно повинно також включати й оплакування незворотних втрат.

Нам потрібно створити родину симфонічну, симпоетичну, з ким і з чим би було необхідно, щоб бути разом, бути вкоріненим [прив’язаними до землі]. 

Ми, люди, скрізь повинні відповідати на інтенсивні системні виклики.

Фото: Суботнік, Фонд ІЗОЛЯЦІЯ, Донецьк, фото Діма Сергеєв © 2011 Izolyatsia