ZMINA: Rebuilding - «Біла пошесть»: сцена як простір спротиву і зцілення

Минулого року проєкт «Біла пошесть: фантастичний реалізм часів однієї війни» вивів український театр за межі країни, представивши п’єсу Карела Чапека крізь унікальну призму Дніпровського молодіжного драматичного театру «Віримо!».

Мета проєкту — розпочати важливу розмову про війну, відновлення та цінності, які формуватимуть післявоєнну Україну, як усередині країни, так і за її межами. З виступами в Австрії та Чехії, а також подальшими публічними обговореннями, проєкт залучив міжнародну аудиторію та допоміг глибше зрозуміти українські реалії й триваючу боротьбу за відновлення.

Хоча п’єса була написана ще 1937 року, сьогодні вона сприймається як пророче попередження. Антиутопія Чапека розгортається в тоталітарній державі, охопленій смертельною епідемією. Влада продовжує готуватися до війни, байдужа до страждань людей. Лікар Ґален знаходить ліки, але відмовляється їх передати, поки не буде зупинено бойові дії. У центрі — гостра моральна дилема: як діяти, коли ти маєш силу врятувати, але система цього не дозволяє?

Усе це звучить особливо сильно сьогодні, коли теми відповідальності, влади, байдужості й вибору болісно знайомі кожному з нас. Саме через свою моторошну актуальність у сучасних геополітичних умовах, «Біла пошесть» стала переконливим вибором для показів за кордоном.

Розкажіть, будь ласка, про вашу роль у проєкті «Біла пошесть: фантастичний реалізм часів однієї війни». Який був ваш особистий мотив долучитися до цього проєкту?

Наша організація «Народна допомога Україна» є головним виконавцем проєкту. Ми відповідаємо за менеджмент, логістику, організацію всіх заходів, висвітлення подій у медіа та соціальних мережах, а також за звітність. Це передбачає координацію всіх аспектів роботи — від планування поїздок і розкладу вистав до забезпечення інформаційної підтримки, щоб донести ідеї проєкту до якомога ширшої аудиторії.

Нашим мотивом долучитися до цього проєкту була щира віра в те, що робить театр «Віримо!», і ми вважаємо необхідним, щоб це побачили та повірили в це якнайбільше глядачів — як в Україні, так і за кордоном. Адже цей театр — не просто розвага для глядача. Він порушує актуальні, важливі й часто болючі теми, які змушують замислитися — і, можливо, навіть змінитися. Наша мета — сприяти формуванню високого іміджу українського перформативного мистецтва та популяризувати сучасні українські сенси й цінності. Це вже не перший наш спільний проєкт із театром «Віримо!», і досвід показує: обʼєднання зусиль талановитих митців і досвідчених культурних менеджерів — ефективний та важливий крок для реалізації таких культурних ініціатив.

Як виникла ідея поєднати драматичну виставу з форумними дискусіями на тему відбудови? Який був головний задум цього синергетичного підходу?

Така ідея для нас не нова. Вперше ми використали цей формат у межах проєкту «Оргія третього тисячоліття», у рамках якого було створено й показано в десяти містах України та за кордоном виставу «Оргія» за п’єсою Лесі Українки. Такий синергетичний підхід виявився дуже вдалим — і для глядачів (як ми зрозуміли з їхніх відгуків), і для творців вистави, і для менеджерів проєкту. Зворотний зв’язок для нас справді важливий. У форматі форуму-дискусії всі, хто переглянув виставу, можуть ближче познайомитися з режисером, художником-сценографом та акторським складом. Кожен гість має змогу висловити свої думки щодо побаченого та пережитого, поділитися рефлексіями. Такі зустрічі — це не лише нагода для знайомства, а й можливість відчути спільність, поставити запитання творцям і, почувши відповіді, продовжити пошук «всередині себе».

Чому ви обрали саме п’єсу Карела Чапека «Біла пошесть» для міжнародних показів? Які актуальні українські смисли ви прагнули донести через цей вибір?

Сьогодні склалися безпрецедентні для історії драматургії обставини: фантастична п’єса Карела Чапека, написана 1937 року, виходить за межі жанру антиутопії та набуває рис реалізму — через повну співзвучність її сюжетного та ідейного контексту з подіями, які світ пережив упродовж останніх років: пандемією коронавірусу та війною в Україні. Проєкт «Біла пошесть: фантастичний реалізм часів однієї війни» має на меті розпочати відкритий і широкий культурний діалог про ті смисли й цінності, що сьогодні є визначальними для України. Йдеться не лише про суспільні трансформації всередині країни, а й про «старі й нові» соціальні норми та людські взаємини — як у самій Україні, так і серед української діаспори й біженців за кордоном. Ми також вважаємо принципово важливим нагадувати світові, що війна в Україні триває. І ми маємо право й потребу говорити про це вголос. Світ не повинен забувати: Україна потребує підтримки.

Якими були основні виклики під час підготовки та реалізації вистави за межами України, зокрема в Австрії та Чехії? Як вам вдалося подолати ці труднощі?

Театр «Віримо!» розпочав роботу над п’єсою Карела Чапека «Біла пошесть» на початку лютого 2022 року. За три тижні, 24 лютого, розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Театр змушений був призупинити роботу. Двоє акторів з перших днів були мобілізовані до лав ЗСУ. Інші — як волонтери — допомагали армії та біженцям. І лише через пів року театр зміг відновити свою діяльність. Передусім — повернувся до репетицій «Білої пошесті».

Репетиції в умовах війни — це окремий, складний виклик. Обстріли, регулярні відключення світла, комендантська година, безсонні ночі, повітряні тривоги… Робота просувалася повільно й виснажливо. Але врешті-решт вистава побачила світ. І світ мав її побачити.

Організація закордонних показів із країни, яка перебуває у стані війни, — це дуже непроста та кропітка праця. Дозволи на виїзд для акторів-чоловіків, логістика, транспортування трупи та декорацій між трьома країнами, пошук локацій для показів, інформаційна підтримка, поширення новин серед української діаспори та місцевих жителів, переклади — усе це вимагало значних зусиль. Величезною підтримкою стала співпраця з чернівецькою та дніпровською міською владою, а також — досвід наших австрійських партнерів. Окрема подяка нашим помічникам у Чехії, які підтримали ідею та допомогли в її реалізації: від пошуку зали й створення титрів до інформаційної кампанії серед публіки.

Як місцева українська діаспора та біженці сприйняли виставу? Чи виникали емоційні моменти, які залишили особливий слід у вашій пам’яті?

Вони сприйняли виставу з надзвичайним емоційним піднесенням. Для багатьох це була можливість зануритися у мистецтво, яке не просто говорить їхньою мовою, а й відображає їхній власний досвід і біль. Вистава стала своєрідним дзеркалом, у якому глядачі побачили свої переживання й відчули, що вони не самі у своїй боротьбі та в спробах знайти нове місце в житті.

Часто після вистав або під час форумів до нас підходили люди й ділилися особистими історіями, повʼязаними з війною та вимушеним переселенням. Багато з них зізнавалися, що вистава допомогла їм подивитися на свій досвід з іншої перспективи, дала можливість вивільнити емоції, які вони довго носили в собі. Ці зустрічі завжди були надзвичайно емоційними й зворушливими, бо ми бачили, як мистецтво стає для людей способом пережити травму, знайти сили рухатися далі.

Для представників української діаспори вистава теж мала глибоке значення. Вони зазначали, що відчули ще тісніший зв’язок з Україною, з її сучасними реаліями. Для багатьох це стало моментом єднання з рідною культурою — і спосіб зміцнити відчуття приналежності, попри географічну відстань. Вистава нагадала їм, що вони залишаються частиною української спільноти, яка зараз проходить через надскладні випробування.

Такі моменти підтверджують, що театр відіграє важливу роль у процесі відновлення й підтримки нашої спільноти — особливо в умовах війни та вимушеної міграції. Це ще раз доводить, наскільки потрібними є культурна підтримка та зв’язок із Україною для тих, хто живе за кордоном. І саме це надихає нас продовжувати нашу роботу — створювати проєкти, які мають для людей справжнє значення.

Форумні дискусії на тему відбудови є важливою частиною проєкту. Які основні висновки та рекомендації були сформовані під час цих обговорень?

Рефлексій було багато — і це не дивує. «Паралелі» народжуються самі собою, адже світ «Білої пошесті» так чи інакше торкнувся кожного з нас. Один із відгуків, озвучених під час форуму: 

Минуло майже сторіччя з моменту створення п’єси “Біла пошесть”, але, вочевидь, її читали надто мало й надто поверхнево, якщо людство знову опинилося там, де є зараз. 

У кожному місті — в Україні, Австрії, Чехії — глядачі повторювали одну й ту саму думку: цю виставу має побачити якомога більше людей у різних країнах.

Одним із головних акцентів дискусій стала важливість збереження культурної спадщини та її переосмислення в сучасних умовах. Учасники наголошували: сьогодні як ніколи потрібні нові культурні наративи, які допоможуть осмислити події, що відбуваються, й водночас — підтримувати національну ідентичність. Чимало уваги було приділено ролі мистецтва як інструменту емоційної та психологічної реабілітації. Театр, як зазначалося, здатен стати потужним засобом подолання травми війни — він допомагає знайти нові сенси, мотивацію, і, зрештою, віру у можливість відбудови — і себе, і свого суспільства.

Не менш важливою темою стала роль культурної дипломатії. Учасники форумів зійшлися на думці: поширення таких вистав за кордоном сприяє глибшому розумінню українських реалій у світі та підсилює міжнародну підтримку процесів відбудови. Ці дискусії надихнули нас на нові ідеї, надали вагомі орієнтири для подальшої роботи, і ще раз підтвердили: українське мистецтво здатне робити реальний внесок у відновлення.

Як ви бачите роль мистецтва, зокрема театру, у відбудові суспільства після війни? Яким чином проєкт сприяє цьому процесу?

Роль мистецтва — і театру зокрема — у відбудові суспільства після війни є надзвичайно важливою й багатогранною. Театр має унікальну здатність відображати й переосмислювати колективний досвід, даючи голос болю, втратам, надіям і прагненням. Він допомагає суспільству осмислити пережите, загоїти рани та знайти нові сенси у складних обставинах. Проєкт «Біла пошесть: фантастичний реалізм часів однієї війни» сприяє цьому процесу, створюючи простір для діалогу та рефлексії. Вистава театру «Віримо!» поєднує фантастичний реалізм із реаліями сучасної України — і саме це дозволяє глядачам прожити події війни в метафоричній, емоційно насиченій формі. Це не лише поглиблює розуміння нинішнього контексту, а й допомагає пережити емоційне розвантаження, що є важливою частиною процесу зцілення.

Окрім самої вистави, проєкт передбачав проведення форумів і публічних обговорень за участі глядачів та ключових представників культурної спільноти. Це дозволяє об’єднувати зусилля для збереження культурної спадщини, а також для розвитку нових форм мистецького висловлення. Такі події не лише зміцнюють національну ідентичність, а й формують нові суспільні наративи, без яких неможливо уявити побудову мирного, людяного й осмисленого майбутнього.

Важливим аспектом проєкту є його вплив на міжнародну спільноту. Як ви оцінюєте реакцію європейської аудиторії на виставу та форумні дискусії? Чи змінювалося їхнє розуміння українських реалій?

І вистава, і форуми після неї мали відчутний вплив на міжнародну аудиторію. Реакції європейських глядачів — у залі, на форумах, у книгах відгуків і публікаціях у соціальних мережах — свідчили про глибоке емоційне залучення та щире сприйняття проголошених нами сенсів і цінностей. Багато хто з присутніх говорив про те, що ситуація в Україні, попри географічну віддаленість, стосується їх безпосередньо. Це стало важливим нагадуванням:

світ не має права забувати про цю війну і повинен продовжувати про неї говорити.

Вистава та обговорення допомогли глядачам краще зрозуміти, що загроза війни та нестабільності — це не виклик однієї країни, а проблема всієї Європи. Як писав Карел Чапек: «У наші дні на світі є стільки людей, які тримають — або хочуть тримати — в руках долі цілих націй, а то й усього людства…» Цей рядок сьогодні звучить як попередження і заклик до солідарності у часи криз.

Наш проєкт став, зокрема, і інструментом культурного перекладу, допомагаючи європейцям побачити в українських реаліях щось більше, ніж заголовки в новинах. І — що не менш важливо — відчути спільність, яка обʼєднує нас у відповідальності за майбутнє.

Чи плануєте ви продовжити проєкт після успіху в Австрії та Чехії? Якщо так, то які країни чи міста ви розглядаєте для наступних показів?

Після завершення проєкту вистава залишається в репертуарі театру «Віримо!» і незмінно викликає теплий відгук у глядачів. Щоразу, коли ми бачимо обличчя людей у залі, читаємо їхні враження після вистави, ми ще раз переконуємося: потрібно продовжувати. Ми плануємо показати «Білу пошесть» в інших містах України й активно шукаємо можливості та ресурси, аби знову представити виставу глядачам у країнах Європи. Зокрема, розглядаємо Польщу та Німеччину, і дуже хочемо повернутися з виставою до Чехії.

Яку роль у проєкті відігравала підтримка міжнародних організацій та донорів? Як ви вважаєте, що саме привабило їх до участі у вашому проєкті?

Підтримка міжнародних донорів у цьому проєкті відіграла ключову роль. Завдяки відкритому конкурсу від IZOLYATSIA та отриманому гранту ми змогли реалізувати міжнародний етап проєкту й представити виставу за кордоном. Без цієї підтримки проєкт не мав би можливості вплинути на міжнародну аудиторію та сприяти культурному обміну на європейській сцені.

Зі свого досвіду — як організації, що вже реалізувала низку культурних, зокрема міжнародних, проєктів — можемо сказати: точно визначити, що саме приваблює донорів, непросто. Але припускаємо, що перш за все — актуальність і значущість теми, з якою ми працюємо. Наш проєкт, що порушує важливі соціальні та політичні питання й відображає сучасні українські реалії, був сприйнятий як надзвичайно своєчасний і необхідний у ширшому культурному контексті. Ще одним важливим чинником могла стати репутація та попередній досвід нашої організації й партнерів у реалізації міжнародних ініціатив. Це підтверджує нашу спроможність успішно втілювати масштабні проєкти та ефективно використовувати надані ресурси.

Отримана підтримка не лише дала змогу реалізувати задум на міжнародному рівні, а й підкреслила важливість продовження культурного діалогу та співпраці між різними країнами.

Як ви оцінюєте вплив проєкту на культурний імідж України в Європі? Які були основні реакції з боку європейських медіа та культурних інституцій?

Як ми вже зазначали, однією з ключових цілей проєкту було сприяння створенню високого іміджу українського перформативного мистецтва та популяризація сучасних українських сенсів і цінностей у Європі. Ми прагнули продемонструвати театр, який говорить про актуальне, мислить глибоко і творить мовою сучасного художнього висловлення.

Театр «Віримо!» — авторський театр, що виріс із театральної студії режисера й педагога Володимира Петренка. У трупі — його учні, у репертуарі — вистави самого Петренка та молодих режисерів, які виросли всередині цього мистецького середовища. У кожній новій роботі театр прагне поєднати глибину змісту з яскравою театральною формою, шукає нову мову, новий спосіб діалогу з глядачем. «Віримо!» — це репертуарний театр, що створює вистави, які здатні радувати глядача, не плазуючи перед ним, і дивувати — не епатуючи.

У підсумку, що ви вважаєте найголовнішим досягненням проєкту? Які уроки ви винесли з цього досвіду, які допоможуть вам у майбутніх ініціативах?

Найголовнішим досягненням проєкту стала його здатність створити потужний культурний вплив, що вийшов далеко за межі звичайного мистецького досвіду. Вистава та форумні дискусії не лише викликали глибокий резонанс у міжнародної аудиторії, а й підвищили обізнаність про сучасні українські реалії, сприяючи глибшому розумінню та солідарності.

З цього досвіду ми винесли кілька важливих уроків. По-перше, ми переконалися, що мистецтво може бути потужним інструментом діалогу та взаєморозуміння між різними культурами. Значення культурної дипломатії та міжнародної взаємодії виявилося критично важливим для побудови мостів між націями. По-друге, ми усвідомили, наскільки важливо створювати безпечний простір для відкритих розмов, де люди можуть ділитися досвідом і пережитим. Це не лише допомагає долати психологічні бар’єри, а й сприяє формуванню нових культурних наративів, здатних мати довготривалий вплив. По-третє, цей досвід показав, що творчий підхід до складних тем значно підвищує рівень їхнього сприйняття та бажання говорити про них. Вистава стала платформою для глибокого дослідження тем війни та відновлення, доводячи, що культурні ініціативи можуть робити вагомий внесок у глобальні процеси осмислення та відбудови.

Ці уроки вже сьогодні формують наше бачення майбутнього — зокрема в розробці нових культурних проєктів, які сприятимуть глибшому взаєморозумінню й підтримці між Україною та Європою.

Author: Mariia Akhromieieva

ZMINA: Rebuilding - це проєкт, який співфінансується програмою ЄС "Креативна Європа" в рамках спеціального конкурсу заявок на підтримку українських переселенців та українського культурного і креативного секторів. Проєкт є результатом співпраці між фондом ІЗОЛЯЦІЯ (Україна), мережею Trans Europe Halles (Швеція) та організацією Malý Berlín (Словаччина).