ZMINA: Rebuilding — Тиждень української драми: український театр на французькій сцені

Коли згадують Україну, перше, що спадає на думку, — це війна, що триває. Однак країна, яка обороняється, є не лише місцем величезних втрат, але й носієм культурної спадщини. Фестиваль «Тиждень української драми» привіз до Парижа частинку культури України. У цьому випадку — театральної культури. Команда організаторів поділилася подробицями.

Що надихнуло вас на створення фестивалю «Тиждень української драми»?

Бажання, щоб Україну знали не лише як країну війни, страждань і постійної потреби в допомозі, але й як націю, яка є носієм світової культурної спадщини, країну, яка має чим поділитися і збагатити надбання людства.

Які цілі ви прагнули досягти за допомогою фестивалю?

Інтегрувати українських авторів, особливо класиків, у репертуар франкомовних країн; створити стабільну та впізнавану репутацію українського театру та драматургії; налагодити зв’язки між українською та французькою театральними спільнотами; поповнити бібліотеку перекладених українських п’єс.

Чому ви вирішили сфокусуватися саме на французькій аудиторії?

Цей проєкт є продовженням наших ініціатив з посилення та підтримання присутності української культури та культурних інституцій у Франції. Вперше ми презентували формат театральних читань п’єс українських драматургів у рамках проєкту «Українська весна» в Парижі, який відбувся у 2023-му році.

Тоді вистави українських драматургів стали найвідвідуванішими та найобговорюванішими подіями всього проєкту, і ми зрозуміли, що проведення повноцінного фестивалю української драми в Парижі допоможе надалі розвивати культурну дипломатію та зміцнювати культурну репутацію України у Франції.

Для нашого партнера, Українського інституту у Франції, було важливо використати свою інституційну мережу, щоб підтримати перспективний проєкт перформативного мистецтва, який би дозволив французькій аудиторії відкрити для себе українську культуру та долучитися до неї. 

Важливо, що продюсерка фестивалю тривалий час живе і працює у Франції, тому добре знає французьку театральну аудиторію і розуміє, як зацікавити і привернути її увагу.

Поділіться подробицями того, як готувався фестиваль: скільки часу на це пішло, з якими найбільшими викликами ви зіткнутися, і чи були якісь несподіванки на цьому шляху?

Підготовка до фестивалю тривала близько пів року. Першим етапом був відбір п’єс, який зайняв близько півтора місяця. Потім була адаптація та переклад творів, літературне редагування. Після завершення адаптації розпочався процес кастингу акторів на кожну п’єсу, а потім планування графіку репетицій і перших читань.

Упродовж цього періоду розроблялася та впроваджувалася комунікаційна кампанія, а команда проєкту працювала над організацією фестивалю.

Головним викликом та унікальним аспектом цьогорічного фестивалю були зйомки та монтаж документального фільму про українську культуру та її опір російській агресії засобами театру. Це була найскладніша частина процесу, адже її потрібно було зробити в надзвичайно стислі терміни і в складних умовах відключень електроенергії в Україні.

За якими критеріями ви відбирали п’єси, які було представлено на фестивалі?

Основними критеріями відбору п’єс були: відсутність віктимного наративу; наявність людських історій та персонажів, з якими може співвіднести себе будь-який європейський глядач; дослідження історичного українського контексту і, нарешті, гумор.

Розкажіть про п’єси, представлені на фестивалі.

«Маруся Богуславка» Михайла Старицького — історична сага про особисту жертовність та героїзм простої жінки під час козацько-турецьких воєн. «Мартин Боруля» Івана Карпенка-Карого — сатира на людські вади та омани. «Стікери» Ігоря Носовського — історія літньої жінки з хворобою Альцгеймера та її оточення в окупованому Херсоні. «Молочайник» Оксани Гриценко — історія життя в окупації, розказана через досвід трьох поколінь жінок.

Як відбувався процес адаптації українських п’єс для французького глядача?

Ми намагалися якомога менше втручатися в оригінальний текст. Однак коли це необхідно, особливо у випадку історичного контексту, додаткові пояснення включаються як окремі репліки діалогу (за згодою автора у випадку сучасних творів).

Майже всі класичні тексти потребують ущільнення та зменшення кількості персонажів. Ці корективи часто відбуваються органічно під час репетицій, адже першою фокусгрупою для рецепції українських творів є самі актори.

За яким принципом ви обирали акторів?  

Усі актори — професійні французькі театральні актор_ки, які працюють у різних паризьких театрах. Деякі з них уже брали участь у виставах Днів української драми, що відбулися в Парижі взимку 2023-го року в рамках проєкту «Українська весна», і були зацікавлені в подальшій участі в проєктах, що презентують українську драматургію. Важливим критерієм відбору було розуміння актор_ками того, що їхні вистави є не лише частиною театрального фестивалю, а й частиною українського спротиву. Тому критично важливим критерієм була готовність французьких актор_ок бути частиною цього руху опору.

Що було найскладнішим в адаптації українських постановок для французької мови та аудиторії?

Одним із найскладніших аспектів була робота у стислі терміни.

Якою була реакція відвідувачів на окремі постановки та фестиваль загалом?

Дуже позитивна, відвідувачі дякували за можливість відкрити щось нове і висловлювали бажання дізнатися більше. Загалом фестивальні заходи відвідало близько 700 осіб, деякі з них прийшли на 2–3 вистави. Під час опитування відвідувачів переважну більшість реакцій на запитання «Яке ваше загальне враження від побаченого?» та «Наскільки вас зацікавив Тиждень української драми?» склали відповіді «Активно зацікавив» та «Дуже зацікавив».

Чи отримали ви відгуки від професіоналів, наприклад, театральних критиків?

Ми отримали позитивний відгук і пропозиції подальшої підтримки від кількох театральних режисерів і продюсерів, від французького національного офісу з розповсюдження сучасного перформативного мистецтва, від Департаменту культури міста Парижа, а також від Міжнародного центру театрального перекладу.

Як ви промотували фестиваль? 

Український інститут у Франції провів таргетовану рекламну кампанію в соціальних мережах, щоб охопити відповідну аудиторію, а також потужну електронну розсилку та просував фестиваль на своїх каналах у соціальних мережах. Крім того, ми організовували особисті зустрічі та надсилали електронні листи інституційним партнерам.

Як фестиваль допоміг зблизити українську та французьку театральні спільноти? 

Візит до Парижа двох сучасних українських драматург_инь, чиї п’єси були показані на фестивалі, надав можливість українським та французьким театральним професіонал_кам зустрітися. Після кожної вистави відбувалися неформальні дискусії. Після перегляду фільму про сучасне театральне життя в Україні французький театральний режисер висловив зацікавленість у контактах та співпраці з київським Театром драматургів.

На вашу думку, чи вплинув фестиваль на сприйняття та інтерес до української культури серед французької аудиторії? 

Так, глядачі виявили бажання відкрити для себе більше українських п’єс.

Чи бачите ви потенціал для того, щоб такі колаборації між українськими та французькими театральними професіоналами відбувалися регулярніше в майбутньому? 

Так, але ми потребуємо більшої промоції такої співпраці. 

Які найбільші відмінності ви помітили між французьким та українським театральними середовищами? 

Різні школи акторської майстерності. 

Який меседж ви хотіли донести цим фестивалем?

Що Україна — сильна держава з глибокою і незалежною культурою, історією та ідентичністю.

Скільки людей у команді, що працювала над фестивалем? 

Команда проєкту складалася з чотирьох осіб. Загалом у проєкті було задіяно близько 40 осіб, серед яких актор_ки, драматурги_ні, редактор_ки, перекладач_ки, волонтер_ки та технічний персонал.

Чи плануєте ви розширювати бібліотеку перекладених українських п’єс іншими мовами?

Ми впевнені, що це абсолютно необхідно, але поки що ми зосередилися на французьких перекладах.

Автор: Ян Яночко

ZMINA: Rebuilding - це проєкт, який співфінансується програмою ЄС "Креативна Європа" в рамках спеціального конкурсу заявок на підтримку українських переселенців та українського культурного і креативного секторів. Проєкт є результатом співпраці між фондом ІЗОЛЯЦІЯ (Україна), мережею Trans Europe Halles (Швеція) та організацією Malý Berlín (Словаччина).