Український куратор Сергій Климко: «Відчуття, наче 24 лютого триває безкінечнo»
Виставковий проєкт «A Time in Pieces» було створено до події «Kyiv Perennial» — Берлінської версії 5-го Київського бієнале. Це спільний проєкт, заснований на політичному, соціальному та культурному виживанні. Виставка тривала в Берліні з 24 травня до 27 липня 2024 року. Ми поспілкувалися зі співкуратором виставки Сергієм Климком про підготовку цього проєкту, тему фрагментації часу і враження глядачів.
Як виникла ідея створення виставки?
Я думав про сприйняття часу під час війни з 2022 року. Я пам'ятаю відчуття, яке було у всіх нас, що 24 лютого триває вічно. Зараз, можливо, це трохи змінилося. Але минулого літа ми відчували, що все ще перебуваємо в полоні продовженого 24 лютого, що воно почалося і триває вічно, і немає точки, де воно може зупинитися, і що ти зараз перебуваєш у нескінченності, застигши в ній. Особливо це стосується людей, які перебувають у досить складних обставинах.
Це стан, коли ти потрапляєш у пастку, коли ти не можеш уявити собі майбутнього, не маєш сил думати про майбутнє і не можеш уявити собі нічого, що виходить за межі теперішнього. Я хотів передати цей стан, який поглинув українців принаймні на кілька років.
співкуратор виставки, Сергій Климко
Розкажіть, яким був процес відбору митців?
Ми хотіли ініціювати співпрацю між європейськими та українськими художниками, попросити їх разом поміркувати про цей момент часу, про тяглість. Але в заданих рамках, у тому числі й часових, виявилося складно вирівняти бекграунди та перспективи. З одним помітним винятком - Мінною Хенрікссон з Фінляндії, чия художня практика пов'язана з темами часу та історії. Вона створила хронологію від кінця Другої світової війни до наших днів, досліджуючи розгортання політичних процесів у Східній Європі, історичні та політичні рамки регіону до і після вторгнення, а також потенційні майбутні перспективи.
Як митці у своїх роботах презентували концепцію розірваності часу, його фрагментацію?
Серед нових робіт — «Хроносфера» Лесі Васильченко. Ця робота являє собою фільм, поділений на вісім частин, кожна з яких досліджує концепцію часової фрагментації під різним кутом зору. Скульптурні елементи інсталяції складаються з перероблених рамок, що нагадують ті, які можна зустріти в аеропортах. Ці рамки регулюють доступ і тим самим створюючи фрагментований просторовий досвід. Концептуальна основа інсталяції ґрунтується на понятті розірваного, диз'юнктивного просторово-часового континууму, який є розірваним, розсіяним, і відновлення якого не є очевидним одразу.
Ігор Окунєв також представив нову роботу, тісно пов'язану з поняттям проходження крізь час, особливого виміру часу. Фотографія антидронової сітки, яка уособлює очікування, певну перешкоду, захист, який може бути атакований у будь-який момент, і ти ніколи не знаєш, коли саме... Ти також потрапляєш у ситуацію невизначеного очікування.
Митці відгукувалися на якийсь опен-кол, чи ви самі зверталися до них?
Ні, зазвичай ми не робимо відкритих конкурсів, це роботи та художники, з якими ми хотіли б попрацювати. Ми базували свій вибір на певних існуючих роботах. І, звичайно, деякі роботи, які ми намагалися відібрати, були недоступні.
Виставка була частиною більшого проєкту — «Kyiv Perennial». Як вона поєднувалася із загальною концепцією бієнале?
Ця виставка стала кульмінацією проєкту. Бієнале розпочалася восени 23-го року і завершилася цією виставкою влітку 24-го року. Таким чином, її можна вважати пролонгованою бієнале, що характеризується безперервним продовженням.
Цей проєкт відбувався у співпраці з «Between Bridges» та «DAAD Artists-in-Berlin Program». Як ця взаємодія впливала на реалізацію виставки?
Це була ідеальна взаємодія. Рідко зустрінеш щось подібне, коли все настільки гладко і дружньо. Це була приємна несподіванка. Ми курували цю виставку разом з Віктором Ньюманом, куратором Between Bridges, - це був постійний діалог, і він був дуже продуктивним у тому сенсі, що багато речей ми сформулювали разом з різних точок зору і досвіду. Це був діалог між Україною та Європою, ми намагалися знайти якісь моменти, які були б зрозумілі іноземній аудиторії і, в той же час, адаптувати український контекст. З метою зробити з цього міжнародний меседж. Це було дуже продуктивно.
співкуратор виставки, Сергій Климко
Ви згадали, що ця співпраця була ідеальною, як саме це проявилося?
У дружній атмосфері співпраці, коли установа зацікавлена в проєкті. Не було відчуття, що це черговий проєкт, який потрібно швидко закінчити і перейти до іншого, відбути це покарання роботою. Було відчуття азарту. Ми працювали над проєктом інтенсивно, разом, і я жив у Between Bridges протягом майже всього проєкту. Це дуже допомогло, тому що я був у процесі та діалозі з художниками, співкуратором та продюсерською командою. Це було і зручно, і продуктивно.
А DAAD люб'язно підтримав митців стипендіями, надав приміщення та виступив співкуратором публічної програми. Це також була зразкова співпраця.
Скільки часу тривала підготовка до виставки?
Ми почали ще в лютому, з березня це була дуже активна підготовка.
Як реагували глядачі на виставку?
У просторі була книга відгуків, яка зібрала багато зворушливих і вдумливих відгуків, тож загалом це була дуже позитивна реакція, але, звісно, для деяких відвідувачів це був доволі травматичний досвід.
На виставці панувала сумна і меланхолійна атмосфера застиглого лютого, коли не видно жодних світлих перспектив, і відчуття, що цього не можна позбутися. І роботи передавали це досить ефективно.
співкуратор виставки, Сергій Климко
Чи є відмінність у сприйнятті українських глядачів і закордонної публіки?
Я так думаю, звичайно, тому що для українського глядача це звична реальність, і немає концептуального бар'єру, який потрібно долати, щоб дійсно зрозуміти контекст. Але уважна берлінська публіка все зрозуміла. Не було складних концептуальних робіт, виставка була досить відкритою і зрозумілою. Хоча ми також намагалися не робити документальну виставку, не робити прямий підхід до подій, а скоріше показати художню рефлексію і спробу передати емпатійний та інтимний досвід.
Чи виникали якісь труднощі під час робочого процесу?
Труднощі були більше пов'язані з часом. Коли є часові рамки, дедлайн, і ти маєш вкластися в них. І зазвичай, оскільки ми здебільшого працювали з художниками на відстані, це було нелегко координувати.
Чи бачите ви розвиток цієї теми у своїх майбутніх проєктах?
На жаль, ця тема ще не вичерпана, тому вона буде продовжувати з'являтися і розвиватися. Ми будемо працювати і вже працюємо над наступним проєктом, принаймні з половиною художників, які брали участь у виставці «A Time in Pieces».
Які теми ви плануєте відкривати цього року?
Тематично ми зараз працюємо над концептуальною основою, яка буде працювати з поняттям горизонту, в тому числі і часового горизонту. Горизонт як якісь нездійснені очікування або очікування, які ще не здійснилися.
Тематично це буде пов'язано з попереднім проєктом, але поки що важко сказати, як це вийде.
співкуратор виставки, Сергій Климко
Author: Anna Siedykh
ZMINA: Rebuilding - це проєкт, який співфінансується програмою ЄС "Креативна Європа" в рамках спеціального конкурсу заявок на підтримку українських переселенців та українського культурного і креативного секторів. Проєкт є результатом співпраці між фондом ІЗОЛЯЦІЯ (Україна), мережею Trans Europe Halles (Швеція) та організацією Malý Berlín (Словаччина).