ZMINA: Rebuilding - «Sunlight Over Borders»: «Blockpost» — п’єса, що стала рухом

Глядачі стояли в тиші, поки в залі згасало світло. Тим часом на площі біля Оперного театру в Тімішоарі вже збиралися люди. Щойно вони подивилися «Blockpost» — пронизливу виставу про війну, втрату і спротив. Тепер вони приєдналися до зростаючого протесту, спричиненого суперечливими президентськими виборами в країні. У руках — плакати. У телефонах — одне слово: #Blockpost.

Що відбувається, коли мистецтво виходить за межі сцени й розливається вулицями? Коли театральна вистава стає не просто культурною подією, а формою спротиву?

Це і є суть «Sunlight Over Borders», потужного румунсько-українського театрального проєкту, що кидає виклик мовчанню, кордонам і байдужості. Створений українською культурною організацією FAINA UA, що базується в Тімішоарі, та Культурним фондом ARTMEDIA, цей проєкт будує мости між громадами через спільне осмислення війни, памʼяті та ідентичності.

Спрямований на молодь і широку аудиторію Тімішоари, зокрема й на українських біженців, проєкт створив простір, у якому біль можна прожити разом, а театр стає мовою роздумів, діалогу та солідарності.

Народження ідеї

Насіння проєкту «Sunlight Over Borders» було посіяно задовго до того, як на сцені загорілося світло. Ініціатива виросла з давньої співпраці між FAINA UA та ARTMEDIA, двома організаціями, які вже мали досвід у налагодженні культурного діалогу. Упродовж останніх років вони разом працювали над музичними фестивалями, освітніми ініціативами та історико-культурними турами в Тімішоарі, поступово створюючи простір, де мистецтво зустрічається з громадянською активністю.

Поворотним моментом став 2023 рік, коли Тімішоара отримала статус Культурної столиці Європи. Для Ани Марії Якоб, президентки ARTMEDIA, цей рік став винятковою платформою і можливістю перевірити силу міжнародної співпраці. Яскравим прикладом стала постановка «The Rules of the Game» — норвезько-румунська копродукція, яка об’єднала митців із різних середовищ у спільному театральному дослідженні універсальних тем. Цей досвід, багатий на уроки та найкращі практики, став підґрунтям для чогось ще амбітнішого.

«Ми хотіли зануритися глибше, — розповідає Якоб. — Створити не просто чергову виставу, а момент. Контекст. Спільний досвід, у якому дві країни могли б зустрітися в просторі емпатії».

Так і народилася ідея: румунсько-український театральний проєкт, що осмислює одну з найважчих тем — війну — через колективний мистецький процес.

Концепція була простою, але сміливою: обʼєднати студентів, професійних акторів і членів громади у спільній постановці «Blockpost», сучасної української пʼєси Антона Несміянова, поставленої режисером Олександром Степанцовим. Мета полягала не лише в тому, щоб вивести виставу на сцену, а й у тому, щоб розпочати розмову — на сцені й поза нею. Так постала «Sunlight Over Borders» — копродукція, побудована на міжкультурному діалозі, залученні молоді та цілющій силі спільного сторітелінгу. Поряд із премʼєрою до програми увійшли також круглі столи, публічні обговорення та вистави, створені спеціально для молодіжної аудиторії, і розмова вийшла далеко за межі театральної сцени.

Чому саме «Blockpost»? П’єса для нашого часу

Коли команда «Sunlight Over Borders» обирала п’єсу для постановки, вона шукала не просто драматургічний матеріал, а театральний акт, що зможе відгукнутися в різних культурах, поставити виклик глядачам і створити простір для роздумів. Відповідь прийшла у вигляді «Blockpost», сучасної української п’єси Антона Несміянова.

Несміянов став одним із перших українських драматургів, які майже миттєво відреагували на початок повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року. «Blockpost» був написаний не як метафора і не з відстані часу, а як нестримна, пряма реакція на жорстоку нову реальність війни. Його персонажі — не історичні символи і не абстрактні образи. Це впізнавані люди: дідусь, онук, той, хто залишився, та, хто поїхала, і багато інших «моделей поведінки».

«Ця п’єса не про індивідуальну травму, вона показує архетипи поведінки — спектр людських реакцій на війну. Це не одна історія. Це — ми всі. І саме тому вона універсальна».

пояснює Євгенія Розбицька, співініціаторка проєкту.

За словами Євгенії, це була перша п’єса, написана після початку вторгнення, тож вона зафіксувала емоційний стан нації в перші тижні й трансформувала його в дещо значно ширше. Персонажі стали емоційними моделями, дзеркалами, у яких кожен глядач міг упізнати себе.

Попри глибоку вкоріненість в український контекст, «Blockpost» не прив’язаний до географії. Його емоційна глибина й моральна ясність проходять повз кордони. І саме тому його було обрано: за здатність викликати у румунських глядачів не лише співчуття, а й глибоке емоційне розуміння.

Мова, бар’єри та сила перекладу

Створення спільної театральної постановки між Румунією та Україною неминуче принесло свої виклики. Мову, культуру та естетику довелося ретельно узгоджувати, але саме ці відмінності зрештою стали однією з ключових переваг проєкту.

Найпершою і найочевиднішою перешкодою стала мова. Багато українських учасників не говорили ані англійською, ані румунською, тоді як румунські актори не знали української. За словами Ани Марії Якоб, подолати цю мовну прірву вдалося завдяки винятковій роботі перекладачки Людмили Ганжі, яка не лише супроводжувала живі розмови, а й тісно співпрацювала з командою, щоб зберегти емоційну точність у кожній репліці.

Сам текст п’єси був повністю перекладений з української на румунську — і це був тонкий, уважний процес, який вимагав значно більше, ніж просто буквального відтворення. «Взаємодія між мовами, перекладом і адаптацією може змінити саму драматургію, — пояснює Якоб. — Це завжди певне напруження — ти не можеш просто скопіювати. Але ми прагнули зберегти авторський зміст якомога точніше, водночас забезпечивши емоційний зв’язок з глядачем».

Неочікуваним відкриттям стала схожість театральної освіти в обох країнах. Попри різні мови, актори та режисери швидко знайшли спільну мову у репетиційних підходах, сценічній логіці та мистецьких цілях. Це створило довіру та відчуття єдності.

Звісно, не всі відмінності зникли одразу. Румунські актори звикли до активного сценічного руху, тоді як «Blockpost» свідомо статична: у її напрузі закладена психологічна знерухомленість, притаманна війні. Звикання до повільнішого ритму вимагало терпіння, але саме це і надало виставі додаткової емоційної ваги.

Так народився двомовний і двокультурний акт співтворення, де мова перестала бути бар’єром і стала містком. Українські субтитри на виставах дозволили біженцям повноцінно долучитися до перегляду, а румунський переклад зробив правду про війну емоційно близькою для місцевої аудиторії. 

І це зовсім не дивно, адже коли чуєш чужу історію своєю мовою, це вже не просто «їхня» війна. Вона стає і твоєю також.

Коли сцена виходить на вулиці

У Тімішоарі історія має звичку повторюватися — особливо тоді, коли на кону свобода. Під час третього й четвертого показів «Blockpost» місто знову стало сценою політичного висловлювання. Поза театром збиралися люди. Перший тур президентських виборів у Румунії щойно завершився скандалом: в лідери неочікувано вийшов ультраправий кандидат. На вулицях спалахнули протести. Але цього разу сталося дещо неочікуване: глядачі, які щойно побачили виставу, приєдналися до демонстрацій — дехто з плакатами в руках, інші з постами в соцмережах із тегом #Blockpost. Театральна постановка про війну в Україні майже невимушено стала румунським символом громадянського спротиву.

Це була не випадковість, а доказ того, що театр і досі має силу — не лише розважати чи інформувати, а й запалювати. У самому серці Тімішоари, поруч із Оперним театром, де у 1989-му почалася румунська революція, формувався новий тип протесту — на основі емпатії, культурної пам’яті та усвідомлення нагальності теперішнього моменту. «Під час цих вистав реальність і театр повністю переплелися, — згадує Євгенія Розбицька. — Люди виходили з глядацької зали й одразу йшли на вулицю».

Для Розбицької та Ани Марії Якоб це стало визначальним моментом — нагадуванням про те, що мистецтво, особливо в часи поляризації та пропаганди, все ще має значення. Це — «м’яка сила спротиву пропаганді», якої сьогодні так потребує Європа.

Мости, збудовані молодими голосами

Одним із найсміливіших рішень у проєкті «Sunlight Over Borders» стало залучення до вистави студентів — молодих акторів, які ще тільки навчаються, але стали центральними фігурами в постановці про війну, травму й виживання.

«ARTMEDIA завжди вірила в те, щоб давати молодим талантам платформу, — пояснює Ана Марія Якоб. — Ми вже працювали зі студентами раніше. Але цього разу хотіли піти далі: залучити їх до професійної постановки, дати справжню відповідальність і показати, на що вони здатні».

Вісім студентів театру та одна старшокласниця були відібрані через серйозне кастинг-випробування. Його підтримала румунська режисерка Мірела Пуйя, яка також викладає у Факультеті театру та музики в Тімішоарі. Результат — акторський склад, який був щирим, відкритим і вражаюче переконливим.

«Була одна роль, яка спочатку не відчувалась, — згадує Євгенія Розбицька. — Але тоді режисер запропонувала просто поміняти ролі двом акторкам — і раптом усе стало на свої місця. Попри свій вік, ці студенти неймовірно глибоко прожили кожного персонажа».

Але проєкт ніколи не обмежувався сценою. Від самого початку «Sunlight Over Borders» був задуманий як спосіб залучити всю місцеву спільноту — і передусім українську діаспору. З березня 2022 року Розбицька та її команда з FAINA UA вибудовують мережу підтримки та культурної дипломатії для біженців у Тімішоарі. Те, що почалося з Telegram-групи «Ukrainians in Timișoara», яка сьогодні налічує понад 1350 учасників, виросло в офіційно зареєстровану ГО.

Включення українських субтитрів зробило виставу доступною для біженців. Приблизно чверть усієї аудиторії становили українці. Для них це був глибоко емоційний досвід — повернення до спогадів, які багато хто волів би забути, але також простір, де ці спогади можна було прожити разом.

«Narratives of Hope»: коли свідчення змінює розуміння

Для багатьох глядачів подорож у «Blockpost» почалася ще до того, як завіса піднялася. У тижні й місяці, що передували премʼєрі, вже існував паралельний простір — простір роздумів, свідчень і спільної вразливості. Цей простір мав назву «Narratives of Hope».

Спроєктовані як серія публічних дискусій, ці зустрічі об’єднували українців і румунів у розмовах про війну, памʼять і стійкість. Але це були не академічні панелі й не формальні сесії запитань і відповідей. Це були простори довіри, де можна було розповідати особисті історії — й бути почутими без осуду.

Для Євгенії Розбицької найсильніші моменти часто виникали несподівано. «Під час однієї з дискусій ми запланували виступ трьох українських учасників. Але в кінці один чоловік підняв руку. Він не збирався говорити. Але щось в атмосфері його зрушило, і він встав і розповів, як вони з дружиною втекли з Бучі під час окупації».

Такі моменти перетворювали сам простір. Аудиторія — переважно румунська — була помітно вражена. Це були не заголовки в медіа. Не віддалені репортажі. Це були живі люди, зовсім поруч, які розповідали свою правду — так, як вони її прожили.

«Ключове, — каже Розбицька, — це те, як швидко виникає емпатія, коли люди чують справжні історії в безпечному просторі. Рівень розуміння одразу поглиблюється».

Або ще простіше: 

«Коли історії війни перестають бути просто новинами з екрана, а лунають з вуст реальних людей перед тобою — це повністю змінює сприйняття самої війни».

пояснює Євгенія Розбицька, співініціаторка проєкту.

У цьому й була мета «Sunlight Over Borders» — не просто показати війну, а олюднити її. І, таким чином, посіяти зерна солідарності, які не зможе знищити жодна пропаганда.

Один меседж — одна місія

Для тих, хто стоїть за проєктом «Sunlight Over Borders», послання просте: війна — це не історія. Вона триває зараз. І вона вимагає не мовчання, а дій. Мистецтво не може зупинити ракети, але воно здатне втримати лінію правди, дати голос тим, кого змусили мовчати, і створити простір, де біль перетворюється на зв’язок, а страх — на емпатію.

«Про війну треба говорити, — каже Ана Марія Якоб. — Не завтра. Не колись. А зараз — голосно й щодня. Україна має перемогти, і для цього їй потрібна підтримка. Ми завершили свою частину пазла, але попереду ще дуже багато роботи».

Для Євгенії Розбицької місія не менш чітка: 

Бути українцями за кордоном — це і наш вибір, і наш обовʼязок. Ми маємо будувати мости. Розповідати свої історії. Говорити правду. Показувати, що ця війна — не лише наша. Вона — і європейська теж. І подолати її ми можемо тільки разом.

Автор: Марія Ахромєєва

ZMINA: Rebuilding - це проєкт, який співфінансується програмою ЄС "Креативна Європа" в рамках спеціального конкурсу заявок на підтримку українських переселенців та українського культурного і креативного секторів. Проєкт є результатом співпраці між фондом ІЗОЛЯЦІЯ (Україна), мережею Trans Europe Halles (Швеція) та організацією Malý Berlín (Словаччина).