Слухати, щоб пам’ятати: проєкт «Звуковий досвід війни»

«Як змінилися звукові ландшафти українських міст після повномасштабного вторгнення? Як трансформувалося наше сприйняття звуків — калібрування та налаштування слуху для навігації між небезпекою і відносно безпечними просторами? Що таке тепер тиша? Які звуки нагадують про травматичний досвід, а які, навпаки, мають силу переміщувати в місця, які любимо, за якими сумуємо, які дають спокій і відчуття безпеки?», — пишуть на сайті проєкту.

Павло Коряга з організації «Дім звуку», один з проєктних менеджерів «Звукових досвідів війни», розповідає, що вони помітили проєкт завдяки статті і запросили «Слушні речі» до співпраці. Громадська організація співпрацювала з Музеєм сучасного мистецтва Одеси, Past/Future/Art, Soundcamp та Acoustic Commons над проєктом «Земля повернення, земля турботи», який був підтриманий Британською Радою в рамках UK/Ukraine Season of Culture. 

В рамках ширшої концепції куратори співпрацювали з Soundcamp та Acoustic Commons (Великобританія) над створенням проєкту «Наживо», що передбачає пряму трансляцію звуку. Зокрема, команда Soundcamp надіслала в Україну п'ять стрімбоксів — коробок з чутливими мікрофонами, які працюють на Raspberry Pi. Оскільки вони працюють з мобільним зв'язком та павербанками, їх можна легко використовувати для трансляції звуку з різних локацій. Ці стрімбокси роздали стрімерам, щоб дослідити їхній власний звуковий досвід переміщення, життя в рідних містах, волонтерства та спогадів про перші місяці вторгнення. Таким чином, звуковий потік став інструментом подолання почуття відчуження та ізоляції, а документація проєкту зберегла звуки повсякденного життя під час війни. Прямий ефір відбувся у два сеанси, після чого організатори почали шукати шляхи перетворення проєкту на щось більше. 

«Дім звуку» знаходиться в будинку колишнього львівського радіо, працює і з культурною спадщиною, яка там зберігається, і зі сучасними мистецькими практиками, зокрема, зі звуковими ландшафтами. Тож вийшов ідеальний тандем. Якраз тоді був опен-кол грантових заявок від «ZMINA», на який команда вирішила податися й отримала підтримку.

«Кімната слухання» перенесла відвідувачів у далекі міста

У Львові команда облаштувала простір під назвою «Кімната слухання». Одеська художниця Даша Чечушкова розмалювала вітрину, а з львівського органного залу привезли лави. 

Тож простір перетворився у своєрідний храм, де можна почути звуки з різних міст України. 

Була також окрема зала, де транслювали записи проєкту 2022 року «Наживо». Організатори хотіли показати, що це не якийсь новий задум, що існує певна тяглість ідеї. Тож містяни могли прийти, щоб послухати трансляції з різних міст України і навіть з далекого Лондона і Парижу, ознайомитися з архівом проєкту.

Десь співає пташка, десь падає бомба

Павло розповідає, що спочатку визначили шістнадцять стрімерів з усієї України, але згодом їх стало більше, бо люди самі зголошувалися. Це були заздалегідь відібрані кураторами учасники. Кожному з них видали стрімбокс, з яким вони мали транслювати. Це було відповідально: треба постійно стежити за повербанком, поповнювати сім-карту для інтернету. Павло згадує, що в липні під час аномальної спеки стрім з Одеси переривався, бо стрімбокс перегрівався й не працював. Виникали й інші проблеми. Не з усіх локацій можна було безпечно стрімити через обстріли, не всі локації дозволяли тривалий стрім.

Павло розповідає, що спочатку визначили шістнадцять стрімерів з усієї України, але згодом їх стало більше, бо люди самі зголошувалися. Це були заздалегідь відібрані кураторами учасники. Кожному з них видали стрімбокс, з яким вони мали транслювати. Це було відповідально: треба постійно стежити за повербанком, поповнювати сім-карту для інтернету. Павло згадує, що в липні під час аномальної спеки стрім з Одеси переривався, бо стрімбокс перегрівався й не працював. Виникали й інші проблеми. Не з усіх локацій можна було безпечно стрімити через обстріли, не всі локації дозволяли тривалий стрім.

Серед стрімерів були переважно митці, але також музейні працівники, школярі, військові та волонтери. Наприклад, Лєна Самойленко, фотографка, яка почала займатися волонтерством на початку вторгнення, стрімила з Херсона. Учасники мали повну свободу обирати, що саме вони хочуть стрімити. Це були звуки природи, птахів, тварин, звуки міста і кафе, звуки села, звуки війни, вибухів. Один зі стрімерів Василь Дмитрик приєднався з Одеси, а військовий Давид записував звук через небезпеку стріму з боку Покровська поблизу лінії фронту. У таких випадках організатори не розголошували точну локацію з міркувань безпеки. 

Стріми часто створювали дисонанс: у Херсоні співають пташки й несподівано лунають вибухи; в Лондоні чути ліс, а десь злітає літак, що в українських слухачів асоціюється зі загрозою. 

Здебільшого одночасно працювало щонайменше два, а іноді й до п'яти стрімів, і в цьому випадку їх можна було перемикати та обирати.

Після закінчення проєкту вийшов подкаст, у якому деякі стрімери розповідають про свій досвід проєкту, про те, як вони обирали локації, як почувалися там. В останньому епізоді подкасту своїми враженнями поділилася адміністраторка простору. Вона зізналася, що відчувала дисонанс, коли чула стрім з міст під обстрілами, а потім виходила на вулицю. Її досвід особливо хвилюючий, адже вона з Харкова, а під час стріму з Харкова було чутно вибухи.

Як проєкт сприймала аудиторія

У просторі було попередження, що звуки можуть бути травматичними, тож деякі люди виходили, бо не хотіли згадувати про пережитий досвід. Однак Павло зазначає, що відвідувачі цікавилися виставкою. Ще на початку підготовки простору, під час розмальовування вітражів приходили люди й розпитували про проєкт. Відгуки були різні: дехто відмовлявся знаходитися в просторі через небажання травмуватися, а дехто дивувався, як можна у Львові чути Одесу або Херсон. Павло згадує, що треба було багато розповідати про стрімбокси, про те, як все працює, тому роль адміністратора на локації дуже важлива.

Ще одна унікальність проєкту: люди могли слухати стрім на сайті, перебуваючи вдома. Це допомогло популяризувати проєкт, адже доєднатися до стріму могли всі охочі з різних куточків України й навіть світу. 

У межах проєкту відбулися також публічні розмови, де учасники дискутували про звук як арттерапію. Павло підкреслює, що ми всі звикли думати про арттерапію, як про щось пов’язане з малюванням, а звук може мати не менш сильний терапевтичний ефект. До однієї з подій проєкту долучилися психотерапевти й обговорювали роль звуку у психологічному відновленні.

Що далі

Зафіксувати трансляції повністю було неможливо, тому були записані лише окремі фрагменти. Частина записів була опублікована на сайті проекту, який наразі працює як архів. Деякі записи також доступні на Mixcloud.

Команда збирає звуковий архів. Бо хотілося б продовжувати цю діяльність: «У нас є багато інших проєктів та інших записів. У нас практикуються, зокрема, звукові прогулянки. Група людей і один з наших працівників ходять з рекордером і записують звуки міста в парку або ще у якихось місцях. Ці звуки у нас є, ми хочемо з ними щось зробити. Це дуже велика база, яка дає нам можливість створити власну бібліотеку звуків», — розповідає Павло.

Зараз команда шукає партнерів, нові можливості, фонди, гранти, щоб розвивати свій проєкт.

Авторка: Анна Сєдих

ZMINA: Rebuilding is a project co-funded by the EU Creative Europe Programme under a dedicated call for proposals to support Ukrainian displaced people and the Ukrainian Cultural and Creative Sectors. The project is a cooperation between IZOLYATSIA (UA), Trans Europe Halles (SE) and Malý Berlín (SK).