ZMINA: Rebuilding – «Соціальне відновлення у прифронтових і деокупованих громадах»: як повернути довіру — розмова за розмовою

У деокупованих і прифронтових громадах сходу України російська війна залишила по собі не лише зруйновані будівлі — вона підірвала довіру, зруйнувала комунікацію та ізолювала молодь. Для підлітків, які росли в умовах втрати, небезпеки та нестабільності, навіть просто говорити чи мріяти про майбутнє здавалося недосяжним.

Саме тут свою роботу розпочала команда КОЛО ЛІСУ. У межах проєкту «Соціальне відновлення у прифронтових і деокупованих громадах» вони намагалися повернути молоді те, що відібрало насильство: зв’язки, довіру, відчуття спільноти. Програма була створена у відповідь на потреби Олексіївської та Циркунівської громад Харківщини, які пережили окупацію та бойові дії.

У своїй основі проєкт пропонував просту, але радикальну річ — безпечний простір, де підлітки могли жити, навчатися, творити й просто бути разом.

 У цьому інтерв’ю команда КОЛО ЛІСУ ділиться тим, що вони побачили, пережили й зрозуміли — і чому створення простору для молоді стало не просто жестом підтримки, а частиною відбудови країни з її коріння.

Як виникла ідея цього проєкту? Які основні виклики у прифронтових та деокупованих громадах ви хотіли вирішити?

Ідея виникла, коли ми вперше привезли до нашого ретріт-центру дітей з деокупованої громади, а пізніше — і з нашої. Ми зрозуміли, що рівень соціалізації та культури наразі перебуває на дуже низькому рівні.

Основні виклики — відсутність комунікації та соціалізації підлітків. Подекуди вона відсутня повністю. Відсутнє також «третє місце» — простір для спільного дозвілля, — через бойові дії, присутність військових, окупацію та руйнування на деокупованих територіях.

Проєкт охоплює як соціальне, так і культурне відновлення. Яким чином ці два аспекти взаємопов’язані у вашій програмі?

Ми показали підліткам, що соціалізація — це не страшно, що спілкуватися, товаришувати та проводити час разом — це підґрунтя для виникнення творчості. Діти почали знімати короткі відео, створили три короткометражні фільми, брали участь у концертах і майстер-класах.

Які саме потреби Олексіївської та Циркунівської громад визначили ключові напрями роботи проєкту?

Низький рівень соціалізації та культурної активності. Ця проблема почала загострюватися ще за часів ковіду, а з початком повномасштабного вторгнення значно посилилася. У сільській місцевості діти та підлітки не мають такої щільності соціального середовища, як у великих містах, тож навіть у мирний час це було викликом для громад.

Ми стали місцем, де учасники можуть прожити спільну історію, відчути єдність, командність, просто побути дітьми.

Однією з головних цілей було відновлення соціальних зв’язків серед молоді. Які методи ви використовували для її об’єднання та активного залучення до громадських ініціатив?

Головна ідея — прожити цей час разом в умовах комфорту та безпеки: навчатися, гуляти, готувати їжу, відпочивати. Ми спілкувалися й взаємодіяли. Це поєднання допомогло створити міцні дружні зв’язки й посилило залучення учасників до всіх процесів. Навіть таких, як зустріч із головою Олексіївської СТГ — здавалося б, у цьому віці така тема не викликає інтересу. Але учасники обговорювали своє майбутнє, обрані професії та подальшу взаємодію в громаді.

Програма передбачала як освітні, так і творчі активності: лекції, майстер-класи, йогу, бітмейкінг, циркове мистецтво. Як було обрано ці напрями? Чи є вони інструментами для реабілітації та розвитку молоді?

Більшість активностей ми вже давно випробували на дорослих учасниках нашого ретріт-центру. Лекції з філософії та основ діалогу давали підґрунтя для іншого погляду на мистецтво й творчість. Навчання музиці, арттерапія, фізична активність показали свою ефективність у реабілітації.

Який вплив мало перебування в реінтеграційному кемпі «КОЛО ЛІСУ» на учасників? Чи помітні зміни в їхньому емоційному стані, рівні довіри, мотивації?

Безумовно. Учасники почали спілкуватися поза межами проєкту, наприкінці сезону брали участь у наших подіях як волонтери. Рівень їхньої соціалізації значно зріс — вони навідують одне одного в різних селах та навіть містах, зустрічаються в районному центрі, щоби провести час разом.

Проєкт передбачав заходи з відновлення інфраструктури та громадянської освіти. Чи могли б ви поділитися конкретними ініціативами або результатами, які справді вплинули на життя громад?

Молодь створила кілька ініціативних груп. Для однієї з них було змінено графік роботи місцевого спортзалу. Для іншої місцева влада шукає простір для дозвілля й творчості. Дехто з учасників прийняв рішення залишитися в громаді — навчатись і працювати вдома.

Які виклики виникали під час реалізації програми? Чи були несподівані аспекти у взаємодії з молоддю чи громадами?

Насправді все відбувалося досить гладко — за винятком несподіваних погодних умов, таких як бурі чи сильна спека.

Чи бачите ви можливість масштабувати цей проєкт на інші регіони України? Що для цього потрібно?

Головна проблема для нас наразі — відсутність сталої інфраструктури кемпу. Але потенціал до масштабування ми бачимо. Для цього необхідна участь більшої кількості проактивних, небайдужих людей на місцях.

Проєкт реалізується за підтримки ЄС, IZOLYATSIA, Trans Europe Halles, Malý Berlín. Як міжнародна співпраця вплинула на його реалізацію?

Найважливішою допомогою зараз є ресурси — кошти, які дали змогу реалізувати цей проєкт. У майбутньому ми хотіли б також організовувати поїздки до країн ЄС для нашої молоді — щоб розширити їхній світогляд.

Які перші відгуки від учасників, батьків і громад? Що найбільше вразило або стало відкриттям?

Батьки були дуже вдячні — ми отримали безліч теплих слів. Громади готові до співпраці та хочуть повторення подібних ініціатив. А найбільше дивують самі учасники — дехто з них узагалі раніше не спілкувався з однолітками чи людьми навколо, а після кемпу повернувся зовсім іншою людиною: із новими можливостями, відкритістю і впевненістю.

Як ви визначаєте успіх цього проєкту? Це кількість учасників, їхній особистий розвиток чи зміни в громадах?

Для нас успіх — це конкретні історії учасників, у яких ми бачимо реальні зміни. Звісно, і кількість важлива — ми відчуваємо, що створили нову локальну спільноту, де кожен хоче долучатися до майбутніх ініціатив або розпочинати власну.

Чи планується продовження ініціативи в наступні роки? Якщо так, то в якому форматі?

Війна ставить перед нами серйозні виклики, але ми будемо намагатися продовжувати свою діяльністью Наразі маємо нову концепцію «КемпФестивалю», де кемп завершується мініфестивалем, у якому беруть участь самі учасники.

Якби ви могли передати одну головну ідею аудиторії через цей проєкт, що б це було?

Життя кожної дитини — це цілий Всесвіт, якому потрібні комфортні умови для зростання й розкриття, безпечний простір для творчості та самовираження і рівні можливості — тому що саме діти є майбутнім нашої країни, нашого народу і світу в цілому.

І надзвичайно важливо — що саме ми зможемо вкласти в їхній розвиток. На жаль, дім і сім’я не завжди є таким простором. Тому ми маємо створити його для тих, хто його втратив або ніколи не мав.

Авторка: Марія Ахромєєва

ZMINA: Rebuilding - це проєкт, який співфінансується програмою ЄС "Креативна Європа" в рамках спеціального конкурсу заявок на підтримку українських переселенців та українського культурного і креативного секторів. Проєкт є результатом співпраці між фондом ІЗОЛЯЦІЯ (Україна), мережею Trans Europe Halles (Швеція) та організацією Malý Berlín (Словаччина).