ZMINA: Rebuilding - «План. Дій. Основи»: як залучають українську молодь до повоєнного відновлення

Навесні минулого року стартувала освітня ініціатива «План. Дій. Основи», спрямована на учнів 8–11 класів та їхніх учителів. Програма мала на меті залучити підлітків до процесу відбудови України: як у відповідь на актуальні виклики, так і з думкою про майбутнє. Учасники здобувають знання та навички, необхідні для реальної участі у відновленні країни.

Завдяки креативним проєктам учні перетворюють свої школи на осередки згуртованості, підтримки та змін. Ми поспілкувалися з організаторами про те, як мотивувати підлітків до такої важливої роботи під час війни, чому проактивна освіта є критично важливою і яким вони бачать майбутнє цієї програми.

Чому ви вирішили зосередитися на підлітках та їхній взаємодії з сучасною історією? Як ви визначили, що саме це стане ключовою сферою для розвитку стійкості у воєнний час?

Усі наші проєкти завжди були зосереджені на роботі з підлітками — іноді безпосередньо, іноді через освітян. Більшість з них допомагають підліткам розвивати інженерне мислення. Останнім часом ми акцентуємо увагу на самозарадності — як важливому компоненті стійкості.

Що об’єднує інженерію та історію? Мейкери кажуть: «Зроби сам» або «Зробімо разом», — сміливо втілюючи ідеї в життя. Так само й ми, коли створюємо хорошу історію країни — власноруч, а ще краще гуртом: вирішуємо проблеми, шукаємо й реалізуємо можливості, змінюємо неефективні практики на кращі... 

Якщо ж не робити цього, історія все одно твориться, але вже не про місце, де хочеться жити вільно, безпечно й гідно.

Ми усвідомлювали: знань і навичок недостатньо. Щоби був результат, підлітки мають розуміти контекст — а саме цим і є історія. У поєднанні це дає учням змогу впевненіше дивитися в майбутнє й формувати власне комплексне бачення розвитку та відновлення країни.

Ми представили сучасну історію України у форматі серії постерів: один рік — один плакат. Над ними працювала команда з 14 ілюстраторів та дизайнерок: Анастасія Старко, Аліна Кропачова, Альбіна Колесніченко, Олена Кирильчук, Гриця Ерде, Наталія Шульга, Ярослав Яковлев, Катерина Дідик, Ірина Мориквас, Людмила Панасенко, Марина Довганич, Юлія Золотова, Роксолана Мохнач, Микола Колесник.

Ми також підготували методичні рекомендації, щоб допомогти освітянам вибудовувати мульти- та міждисциплінарні обговорення зображених на плакатах подій і процесів.

Ви обрали учнів 8–11 класів та вчителів різних предметів як цільову групу для проведення воркшопів. Чи була зацікавленість з боку учнів молодших класів або, можливо, їхніх батьків? Якщо так, то як ви задовольнили цей інтерес?

Ми трохи зупинимося на передісторії, бо без неї складно розповісти про воркшоп. На ідею створення серії графічних історій нас наштовхнула попередня робота з однією з підліткових команд — ми разом з експертами Peremebli допомагали учням Вознесенської школи № 5 облаштовувати укриття. Від аналізу простору та їхніх потреб під час перебування в ньому — до ескізів, власноруч виготовлених прототипів і серії стелажів-трансформерів. Частиною трансформації простору стало розширення функцій, які він може виконувати, адже зазвичай учителям вдається лише частково відновити проведення уроків, а значну частину часу учні просто «перечікують».

Укриття — це місце, де загострюється усвідомлення подій, але воно також може бути простором для неформальних діалогів про стійкість і відновлення. Ідеально, якщо час від часу результатом таких діалогів ставатимуть конкретні дії — учнівські проєкти, ініціативи — як прояв стійкості.

Через подібні дискусії та проєкти учні 8–11 класів також можуть спробувати себе в різних сферах, краще зрозуміти, які зміни їм хотілося б творити сьогодні чи в майбутньому, ким стати, яку професію обрати.

Тож воркшоп проводили саме зі старшокласниками цієї школи, щоб перевірити наші гіпотези. Ми очікуємо, що аналіз історії спонукатиме до започаткування різноманітних ініціатив передусім серед учнів старших класів. Але, звичайно, долучатися можуть і молодші учні. Серед усіх подій вчителі можуть обрати для обговорення ті, що будуть зрозумілішими для молодших, і навіть реалізувати з ними посильні проєкти.

Вже під час проведення тренінгів для освітян ми отримали запит на адаптацію рекомендацій для роботи з учнями з особливими освітніми потребами. Тож наразі маємо це у планах.

Ви поєднали мистецькі та освітні практики, щоб розробити серію графічних історій про важливі події в незалежній Україні. Як ви ефективно інтегрували ці практики? Чи можете розповісти, як ці графічні історії були створені та використані в проєкті?

Серія з 33-х графічних історій та методичні рекомендації до них є головним результатом проєкту. Воркшоп і тренінги допомогли нам у роботі над ними. Під час воркшопу нам було важливо перевірити підхід до роботи з учнями, а під час тренінгів — познайомити освітян, почути фідбек, щоб ще в процесі роботи над методичними рекомендаціями врахувати особливості праці в різних укриттях і доповнити матеріали ідеями, які виникали в самих учителів.

Сто шкіл уже отримали комплекти друкованих плакатів. Інші школи зможуть завантажити плакати з веб-сторінки та роздрукувати їх самостійно в місцевих лабораторіях цифрового друку.

Чи є якісь конкретні результати, яких було досягнуто завдяки цьому проєкту?

У більшості освітніх закладів безпосередня робота з плакатами розпочалась у вересні, коли учні повернулись до шкіл і, на жаль, до укриттів. Хоча, звісно, плакати можуть бути і частиною оформлення класів, бібліотеки, шкільного хабу тощо. Зазвичай кінець літа вчителі присвячують підготовці закладу до навчального року й зможуть розмістити їх у приміщеннях. У деяких школах дискусії розпочали раніше — на літніх заняттях із надолуження освітніх втрат.

Через плакати ми висвітлили 193 події та процеси — те, що визначило наш шлях, чим пишаємося, що підтримувало нас, але також і те, за що відчуваємо сором або що сьогодні оцінюємо як помилку.

Також ми пропонуємо учням щонайменше 100 тем для глибокого аналізу та започаткування власних проєктів.

Наскільки ми розуміємо, ви розробили методичні рекомендації для вчителів щодо того, як ініціювати та модерувати діалоги про післявоєнну відбудову України. Чи не могли б ви детальніше розповісти про ці рекомендації та про те, як вони можуть бути використані освітянами?

Обговорення торкаються дуже різних за масштабом подій. Але ми наголошуємо в рекомендаціях, що учням варто розуміти: не лише глобальне має вплив на локальне, а й навпаки.

І що процес відбудови є комплексним. Він не обмежується будівництвом, і ми можемо готуватися до нього вже зараз — набуваючи нових знань та навичок, практикуючи рівність, піклуючись про ментальне здоров’я одне одного тощо.

До прикладу, можна створити інклюзивний громадський простір, але поки не припинимо дискримінувати людей з інвалідністю, цим простором вони не користуватимуться на повну. У 2023 році було проведено національне соціологічне дослідження про сприйняття людей з інвалідністю в Україні: 71% опитаних відчувають до них жалість.

Щоб навести більш конкретні приклади, унаслідок обстрілів постраждала значна кількість будівель. Як зрозуміти, на місці яких буде варто збудувати нові, а які необхідно реконструювати чи відновити? Ми знаємо численні приклади, коли забудовники, користуючись станом історично цінної будівлі, просто зносили її, звільняючи місце під черговий ТЦ. Тему архітектурної спадщини пропонуємо вчителям та учням підняти на прикладі 1992 року — тоді було завершено будівництво київського телецентру «Олівець», одного з яскравих представників архітектури модернізму.

Враховуючи, що в укриттях перебувають вчителі різних предметів, дискусія чи дослідження може торкатися історії модернізму в Україні та Європі, чому він потребує захисту, а не знищення,Можемо проілюструвати це на прикладі зусиль із захисту будівель «Тарілка» та «Квіти України» в Києві.

Якщо поруч є подібний архітектурний об’єкт, і він потребує уваги, учні можуть дізнатися, чи має місцева влада або громада план з його збереження. Наступним кроком може бути консультація зі спеціалістами (архітекторами, урбаністами, істориками, мистецтвознавцями) й запуск інформаційної кампанії. І можна сподіватися, що старшими вони теж будуть пильнувати архітектурне обличчя своїх міст.

Ще один приклад — 1995-й та 1999-й роки: запуск «Січ-1» та «Зеніт-3SL». Інші роки, які запам’яталися космічними успіхами чи невдачами, дають можливість говорити про розвиток аерокосмічної галузі — що маємо, чого бракує. Чи існує серед цих проблем принаймні одна, до вирішення якої підлітки можуть долучитися? Нам би хотілося, щоб результатом такої дискусії стало усвідомлення того, що країні бракує осередків аерокосмічної освіти, навіть початкового рівня. Такі осередки можна створити в школі: аерокосмічні гуртки, клуби ракетомоделювання тощо. Учнівське самоврядування може адвокатувати цю потребу адміністрації школи, управлінню чи департаменту освіти, місцевій владі тощо.

Інший приклад — 2012 рік і закон про заборону паління в громадських місцях. Учні можуть проаналізувати, наскільки добре в їхньому населеному пункті цього закону дотримуються. Якщо треба — провести інформаційну чи адвокаційну кампанію. Крім того, учні можуть дізнатися про етапи боротьби з курінням в Україні — від локальних до державних ініціатив і рішень. І з іншого боку — про тютюновий лобізм. Проаналізувати, чому куріння призводить до ранньої втрати працездатності, й дізнатися, що соціальні виплати та лікування хвороб курців коштують державі понад 90 мільярдів гривень щорічно. Ці кошти можна було б спрямувати на розвиток. Учні можуть порахувати, які інші проблеми могли б вирішити ці гроші або які можливості допомогти створити.

Кожен рік має вдосталь подій, аналіз яких може навчити нас творити нову історію — краще й більш свідомо.

Як цей проєкт вплинув на освітній досвід учнів у воєнний час? Які зміни ви помітили в їхньому розумінні історії та взаємодії з нею?

Тут ми повторимося, що воркшоп був етапом у розробці плакатів і методичних матеріалів. Ми провели кілька обговорень і проаналізували їхню динаміку, щоб краще зрозуміти, які формати дослідження тем запропонувати. Наприклад, у методичних рекомендаціях ми радимо створювати власні плакати й колажі, збирати свідчення учасників різних подій — від батьків чи вчителів, добирати фото, проводити інтерв’ю тощо. Про вплив роботи з плакатами на учнів ми дізнаватимемося протягом навчального року. Наразі маємо очікування вчителів, якими вони поділилися після участі в тренінгах.

Наприклад, Олена Кандиба, вчителька ліцею № 4 Ладижинської міської ради Вінницької області, розповіла, що вони планують використовувати плакати як основу для зустрічей з батьками. Під час цих зустрічей вони обмінюватимуться спогадами про події певного року, а учні — ділитимуться знаннями про цей рік. Вони також розглядають ідею створення відео, колажів або інсталяцій на основі матеріалів плакатів — як чудову основу для міжпредметних зв’язків у навчанні.

Наталія Мавдрик із Мар’є-Дмитрівського ліцею на Дніпропетровщині вважає, що вивчення представлених історичних подій і їхнього контексту дає учням змогу аналізувати інформацію й робити власні висновки щодо значення цих подій для сьогодення й майбутнього України. Це сприяє глибшому розумінню історії та формує почуття відповідальності за відбудову й розвиток країни. На її думку, плакати «План. Дій. Основи.» не лише надають учням знання, а й допомагають сформувати емоційний зв’язок із історією своєї держави. Це може стати поштовхом до її подальшого вивчення й зацікавити в участі в громадських ініціативах, спрямованих на відновлення та покращення життя в Україні.

Загалом учителі вважають, що робота з цими плакатами є важливою, адже вона підтримує не лише передачу знань, а й формування спільноти та сам освітній процес — навіть в умовах війни.

Для проведення воркшопу ви обрали Вознесенську школу №5, яка у 2022 році, на початку повномасштабного російського вторгнення, тривалий час слугувала укриттям для мешканців під час артилерійських та авіаударів. Як історичне значення цієї локації вплинуло на учасників та результати воркшопу? Чи співпадало це з вашими освітніми цілями проєкту?

Якщо чесно, ми не помітили такого взаємозв’язку. Вище ми описали, чому обрали саме цю школу. Для нас було важливо провести воркшоп там, де учні вже осмислювали простір укриття, можливості його оформлення, надання йому додаткових функцій, а також — як вони можуть проводити в ньому час.

Які ваші довгострокові цілі для проєкту «План. Дій. Основи»? Як ви плануєте підтримувати та розширювати його вплив після початкової реалізації?

Оскільки основний інтерес до оформлення укриттів та інтеграції роботи з плакатами у навчальний процес з’являється в освітян перед початком навчального року, ми плануємо саме в цей період підсилити інформаційну кампанію — організувати виставку плакатів в одному або кількох містах України, присвятивши її Дню Незалежності.

Ми також плануємо провести ще кілька офлайн-тренінгів для освітян, брати участь в освітніх форумах протягом навчального року для більш активного поширення практики. Окрім цього, прагнемо налагодити співпрацю з організаціями, які займаються розробкою проєктів шкільних укриттів та їх змістовним наповненням, щоб розміщення плакатів було включене до рекомендацій, які вони надають.

Ми домовилися з освітянами, які вже отримали комплекти плакатів, про обмін враженнями й результатами протягом року. Плануємо висвітлювати найкращі практики, щоб зацікавити проєктом інших.

Що особисто спонукає вашу команду працювати над цим проєктом? Як ваш власний досвід вплинув на дизайн та цілі проєкту?

Наша візія — покоління українців, яке має оптимізм щодо існування рішень і впевненість у здатності їх знайти.

22 лютого 2022 року ми завершили стратегічну сесію, одним із домашніх завдань якої було фіналізувати формулювання візії. Ми розширювали поле діяльності, з’явилося багато ідей, як сформулювати, що саме нас рухає — в одне речення. Але разом із тим було й відчуття, що з цими варіантами кожному потрібно побути трохи наодинці.

До формулювання ми повернулися вже в березні. Тоді ми вже думали над тим, як зміняться наші програми. Ми багато читали про інженерів, які працюють у кризових ситуаціях, і натрапили на фразу, яка нас зачепила: мовляв, круто бути інженером — ти знаєш, як усе вирішити, а отже частіше почуваєшся впевнено. Йшлося, звісно, не про глобальні речі на кшталт війни, але ця думка додала віри, що ми впораємось.

Так з’явилася наша візія. І тепер, плануючи нові проєкти, ми завжди запитуємо себе: чи наблизить це нас до такого майбутнього? А також — чи посилюють наші освітні формати одне одного.

У цьому проєкті особливо цінною є його багатошаровість і кількість можливостей, які відкриває такий підхід до історії — коли вона стає не лише знанням про минуле, а інструментом творення майбутнього. Коли вислів «ми маємо вивчити уроки історії» набуває дуже практичного змісту.

Author: Mariia Akhromieieva / Марія Ахромєєва

ZMINA: Rebuilding - це проєкт, який співфінансується програмою ЄС "Креативна Європа" в рамках спеціального конкурсу заявок на підтримку українських переселенців та українського культурного і креативного секторів. Проєкт є результатом співпраці між фондом ІЗОЛЯЦІЯ (Україна), мережею Trans Europe Halles (Швеція) та організацією Malý Berlín (Словаччина).