ZMINA: Rebuilding — DokuFest і Docudays єднають Косово й Україну

Митці з двох країн, постраждалих від війни, представили свої роботи на фестивалі DokuFest. Документальні фільми та фотографії розповідали про стійкість, справедливість і пам’ять. Ми поспілкувалися з організатором Еролом Білібані про проєкт Focus Ukraine.

Чому ви вирішили започаткувати співпрацю між DokuFest і Docudays? Як виникло це партнерство?
Наша співпраця виникла з переконання, що кіномистецтво може бути інструментом діалогу, стійкості та справедливості. Обидва фестивалі фокусуються на правах людини, документальному сторітелінгу та культурній дипломатії, тому таке партнерство стало природним кроком. Ідея зародилася завдяки давнім контактам DokuFest із міжнародними кіномережами та розумінню, що українські історії мають звучати на глобальній арені. В умовах війни це стало ще нагальнішим, і Docudays, як глибокий знавець українського документального кіно, став ідеальним партнером.

Що надихнуло вас на створення секції Focus Ukraine?
Усвідомлення того, що сторітелінг — це потужний інструмент спротиву, документації та зцілення.

Україна переживає екзистенційну кризу, і її кінематографісти, фотографи та митці відіграють ключову роль у збереженні історії та формуванні наративів майбутнього. 

Косово також має свій досвід війни й відновлення, що створює глибокий зв’язок між нашими країнами. Ми створили програму Focus Ukraine, щоб надати платформу українським голосам, підвищити обізнаність і створити простір, де мистецтво стає містком між спільнотами, які переживають подібні випробування.

Розкажіть більше про процес відбору фотографів, режисерів та їхніх робіт.
Критеріями були художня майстерність, тематична актуальність і нагальність тем. Разом із Docudays ми обирали фільми та фотографії, що не лише документують війну, а й досліджують стійкість, виживання і людські зв’язки. Ми прагнули залучити різноманітні формати — від розслідувань до дуже особистих історій. У фотографії ми шукали роботи, що передають негайність конфлікту й водночас пропонують більш рефлексивний погляд на емоційний вимір життя у воєнних зонах.

Які теми були пріоритетними під час відбору?

• Війна та спротив — історії про жорстоку реальність війни, зокрема документування воєнних злочинів і особисті історії виживання.
• Пам’ять і справедливість — роботи, що досліджують історичні наративи, роль архівів і перехідне правосуддя.
• Стійкість і повсякденне життя — фільми та фотографії, які показують, як люди живуть, творять і борються за нормальність попри війну.
• Переміщення та ідентичність — дослідження впливу війни на ідентичність, міграцію та відчуття приналежності.

Чи можете поділитися більше деталями про роботи, що увійшли до програми фестивалю?
Програма поєднувала документальні фільми-розслідування, особисті історії та художні рефлексії. Один із фільмів досліджував перехоплені телефонні дзвінки, пропонуючи безпосередній погляд на психологічні аспекти війни. Інший розповідав про жінку, яка транспортує тіла загиблих солдатів до їхніх родин. Також були міжпоколіннєві історії про адаптацію родин до нових реалій. Фотовиставка UA_24022022.JPG включала дуже особисті знімки зруйнованих ландшафтів і щоденної стійкості — історії про руйнування і водночас про надію.

Чи стикалися ви з логістичними труднощами при транспортуванні робіт?
Так, труднощі були. Через війну транспортування фізичних робіт — особливо фотографій і виставкових матеріалів — було ускладненим. Деякі учасники надсилали цифрові файли, які ми друкували на місці, інші стикалися з труднощами отримання дозволів на подорожі закордон. Крім того, ми враховували перебої з електроенергією та обмеження інфраструктури в Україні. Проте завдяки чіткій комунікації, своєчасній передачі цифрових матеріалів і злагодженій координації всі роботи надійшли вчасно.

Яка тема або робота вразила вас найбільше?
Особливо вразила тема пам’яті у контексті справедливості. Під час панельних дискусій стало зрозуміло, наскільки важливою є роль воєнних архівів у забезпеченні відповідальності. Нас глибоко зворушила відданість українських архівістів, які зберігають докази воєнних злочинів — це дуже перегукується з досвідом Косова в документуванні минулого задля справедливості в майбутньому.

Як відбувалася комунікація з українськими партнерами під час підготовки? Чи щось вас здивувало?

Комунікація була дуже відкрита й конструктивна, попри складні обставини в Україні. Найбільше вразила стійкість і рішучість українських партнерів, навіть попри відключення електроенергії та повітряні тривоги. Для нас стало натхненням їхня непохитна відданість справі і нашій співпраці.

Якою була реакція публіки на українську частину фестивалю? Що їх вразило чи здивувало?

Було багато емоцій. Чимало глядачів, особливо з Косова, вбачали глибокі паралелі між власним минулим і розповідями українських режисерів. 

Особливо сильне враження на них справили дискусії про документування війни, в яких ішлося про правосуддя та історичну відповідальність. Цей жвавий інтерес проявився і під час Q&A-сесій.

Який момент фестивалю, пов'язаний з українською секцією, запам’ятався вам найбільше?
Це був публічний захід, на якому були присутні амбасадори, урядовці та гості фестивалю. Посли країн QUINT і посол ЄС особисто звернулися з проханням представити виставку UA_24022022.JPG в Національної галереї у Пріштіні до Дня Незалежності України. Це стало символом культурної дипломатії й солідарності з Україною.

Чи були режисери й фотографи особисто присутні на фестивалі?
Так, декілька українських режисерів і фотографів були присутні на фестивалі — вони брали участь у панельних дискусіях та Q&A-сесіях. Глядачі могли напряму поспілкуватися з авторами , що надало показам особливої глибини.  У своїх виступах митці розповідали про досвід зйомок у воєнних умовах — цей справжній ракурс був надзвичайно важливим.

Чи були культурні відмінності?
Відмінності були у підходах, зокрема коли йшлося про кіноестетику і наративні структури. Але найбільшим відкриттям стала кількість спільного. Обидві країни пережили воєнні конфлікти, примусове переміщення, обидві країни виборювали міжнародне визнання трагедії. На цій спільності виник глибокий зв’язок між митцями й аудиторією.

Чи бачите ви подібність між минулою ситуацією на Балканах і нинішньою в Україні?

Безумовно. 

Війна в Україні має багато спільного з балканськими війнами — зокрема, коли йдеться про воєнні злочини, примусове переміщення та те, як міжнародні інституції реагують на кризу.

Тому дискусії довкола архівації воєнних злочинів і збереження пам’яті є важливими для обох контекстів — добитися історичної відповідальності було викликом і для Косово.

Чи плануєте ви продовжити подібну співпрацю в майбутніх випусках DokuFest?

Так, без сумнівів. Партнерство з Docudays і українськими кінематографістами було дуже плідним. Цьогорічна програма Focus Ukraine довела, наскільки важливо надавати платформу таким важливим історіям. Ми прагнемо і надалі працювати з українськими митцями, розширювати партнерства та створювати нові можливості для культурного обміну.

Автор: Ян Яночко

ZMINA: Rebuilding - це проєкт, який співфінансується програмою ЄС "Креативна Європа" в рамках спеціального конкурсу заявок на підтримку українських переселенців та українського культурного і креативного секторів. Проєкт є результатом співпраці між фондом ІЗОЛЯЦІЯ (Україна), мережею Trans Europe Halles (Швеція) та організацією Malý Berlín (Словаччина).