ZMINA: Rebuilding | Природа, втрата та реконструкція: Україна на Тбіліській архітектурній бієнале
У 2024 році в рамках Тбіліської архітектурної бієнале відбулася спеціальна виставка Showcase Ukraine, яка стала можливою завдяки підтримці програми ZMINA: Rebuilding. У проєкті переплелися кілька важливих тем: сильний екологічний фокус, актуальний для обох країн - Грузії з її політикою максимального використання ресурсів та зруйнованої війною України; питання післявоєнної відбудови будинків і житла; виклик подолання травм, спричинених агресією. Як архітектура може реагувати на такий широкий спектр проблем, від особистих до глобальних?
Окрім команди бієнале, до підготовки та реалізації Showcase Ukraine долучилися два українські партнери: урбаністична лабораторія MetaLab із західноукраїнського міста Івано-Франківськ та організація Kultura Medialna з Дніпра, що займається сучасним мистецтвом та культурою, публічними просторами та розбудовою міських спільнот.
Ми поговорили з Тамарою Джанашіа, координаторкою проєктів Тбіліської бієнале, та Анною Добровою з української лабораторії MetaLab, яку вона заснувала та очолює, про програму, виставки, їхню тематичну залученість та співпрацю між партнерами.
Зв'язок між архітектурою, природою та війною
Тбіліська архітектурна бієнале (ТАБ) вперше з'явилася на культурній сцені у 2018 році. Вона поєднує в собі мультидисциплінарний підхід до тем, які досліджує. Тому, якби ви відвідали минулорічну, вже четверту за рахунком, бієнале, то побачили б у її програмі не лише виставки та лекції про архітектуру, а й мистецькі інсталяції та кінопокази.
Темою цьогорічної бієнале було Correct Mistakes. «Я б сказала, що це була своєрідна гра слів. Йшлося не лише про виправлення помилок - саме тому ми навмисно не формулювали це так. Йшлося також про помилки, які за своєю природою можуть бути «правильними», - пояснила Тамара. «Цього року ми зосередилися на використанні природних ресурсів - як ми їх використовуємо, як експлуатуємо природу, екосистеми і як часто нехтуємо біографіями, пов'язаними з цим середовищем».
Тема почала формуватися ще у 2023 році, коли організатори ТАБ курували Грузинський павільйон на 18-й Венеційській архітектурній бієнале. Вже тоді вони представили, наприклад, опір грузинів будівництву дамб та електростанцій, які б незворотно змінили екосистеми та унікальні біотопи, довгий і складний шлях протесту та ситуацію в Грузії, яка, як зазначає Тамара, часто прагне експлуатувати свої природні ресурси на повну, часто в інтересах іноземних інвесторів.
Питання агресивного втручання в природу і життя людей у стратегічних регіонах країни, гідроелектростанції, вимушене переселення - це не лише грузинські проблеми. Цілком закономірно, що темою ТАБ стала виставка «The River Wailed Like a Wounded Beast», яку привіз до програми український партнер - Kultura Medialna.
Ця організація, що базується в місті, названому на честь річки Дніпро, яка колись живила Каховське водосховище, у співпраці з Національним центром Олександра Довженка та Київською бієнале досліджувала долю водосховища у 2023 році. Виставка була показана в Києві та Дніпрі, на Берлінським випуском Київської бієнале (яку через її тривалість називають Київським переніале), а також у Щецині (Польща). Виставка є кінематографічною документацією темного боку радянської модернізації, прагнення до панування над природою та поширення її ідеології.
«Цей проєкт був присвячений трагедії Каховської дамби, яка сталася в червні 2023 року, коли російські війська підірвали її. Це призвело до катастрофічних наслідків, затоплення цілих сіл. Йшлося не лише про людей, а й про безпеку, вплив на довкілля та тварин», - пояснила Тамара з Тбіліського архітектурного бієнале.
Каховське водосховище було розташоване в нижній течії Дніпра, в Херсонській області. Хоча це було друге за площею водосховище в Україні, воно посідало перше місце за об'ємом, вміщуючи понад 18 кубічних кілометрів води. Коли дамба була зруйнована, ця вода затопила приблизно 600 квадратних кілометрів. Трагедія забрала десятки життів, зруйнувала тисячі будинків, затопила цінні біотопи, поставила під загрозу або вбила дику природу, в тому числі тварин у розташованому неподалік зоопарку. Важко уявити собі більш руйнівну подію в Європі за останні десятиліття.
В рамках Showcase Ukraine це було не просто переміщення та перепрезентація виставки про Каховське водосховище. За словами Тамари, вона була адаптована та перероблена спеціально для грузинської аудиторії. Особливий акцент було зроблено на історії водосховища, його будівництві та нещодавньому руйнуванні.
На тему водо в рамках виставки також відбувся показ фільму Івана Кавалерідзе «Штурмові ночі» 1991 року, про який на показі розповіла одна з кураторів проєкту Альона Пензі, кінокритикиня і директорка архіву Національного центру Олександра Довженка, що, за словами Тамари, було дуже збагачуючим досвідом: «У нас була можливість проводити екскурсії по виставці, пояснюючи, як збиралися матеріали, концепцію і так далі. Вона також мала можливість виступити перед іншою аудиторією, і вона розповіла нам історію, яка стоїть за цим, тому що це був документальний художній фільм, який документує радянське будівництво цих інфраструктурних проєктів, як вони були задумані. Вони використовувалися як пропаганда. Це було цікаво не лише з архітектурної точки зору, але й з точки зору того, як відбувалося поширення інформації про радянські проєкти».
Виставка «The River Wailed Like a Wounded Beast» була розташована в самому центрі бієнале, причому значна її частина була розміщена в історичному, але все ще діючому Гідрометеорологічному інституті. Поряд з відвідувачами, сцени з будівництва Каховського водосховища на кілька тижнів стали звичним тлом для співробітників інституту. За словами Тамари, вони були напрочуд толерантними і, зрештою, з ентузіазмом ставилися до всього заходу: «Я неодноразово бачила, як директор або старші співробітники приводили своїх друзів і членів сім'ї, і вони дуже пишалися тим, що показували їм все навколо і пояснювали проєкт, тому що наша виставка і кінопоказ були його центральною частиною. Було дуже приємно бачити, з якою гордістю вони розповідали, що у нас є ці дуже цікаві матеріали, і як вони пояснювали, що все це приїхало з України, і що це засновано на співпраці. Це було дуже зворушливо».
Тема виставки викликала великий резонанс у молодих глядачів. Тамара з ентузіазмом згадує, що квитки на показ фільму були розпродані майже одразу: «Люди виявили великий інтерес до чогось дуже актуального і такого, що походить з дружньої держави, з якою ми також дуже солідарні». Для Тамари доля України є дуже чутливою темою. Вона сповнена рішучості продовжувати нагадувати людям про війну, тому що, за її словами, три роки - це великий термін, достатній для того, щоб люди почали до неї звикати - а цього, на її думку, не можна допустити.
Саме тому, коли під час підготовки бієнале з'явилася можливість співпрацювати з українськими організаціями та привернути увагу до того, що переживає Україна, вона не вагалася ні хвилини, тим більше, що вже добре знала MetaLab та Kultura Medialna.
Пам'ять, горе, травма і бетон, який це все скріплює
«Наша співпраця сягає корінням у 2018 рік, коли ми почали працювати разом у рамках проєкту «Креативна Європа». Анна була там від самого початку, а Kultura Medialna приєдналася трохи пізніше», - згадує Тамара початок їхніх спільних міжнародних проєктів, а Анна з MetaLab доповнює її: «MetaLab і Тбіліська архітектурна бієнале вже мали довготривалу співпрацю, хоча це перший раз, коли ми офіційно працювали разом під назвою MetaLab. Раніше наші колеги брали участь через різні організації - наприклад, я з МістоДією. Також у нас був спільний проєкт в Івано-Франківську. Тож це справді тривала співпраця і дружба протягом багатьох років».
Спершу для Анни було важко розпочати ще один проєкт. Команда MetaLab була завалена роботою, яка останні кілька років була пов'язана з війною. «MetaLab називає себе міською лабораторією, але я думаю, що нам потрібно переосмислити це формулювання. За останні три роки наш фокус змістився - ми все ще лабораторія, все ще робимо тести та експериментуємо з різними методами, але на цьому шляху ми також отримали нові перспективи», - починає свою розповідь Анна.
«Спочатку нашою головною метою було допомогти містам покращити свою інфраструктуру, використовуючи демократичні, партисипативні методи та різноманітні культурні заходи з громадянами», - продовжує Анна. MetaLab створила мейкерспейс, який зараз називається POLE, метою якого було об'єднати традиційні ремесла та сучасні технології. Він перетворився на центр досліджень і дизайну продуктів, а також став простором для експериментів з особливою увагою до залучення місцевих мешканців і підтримки циркулярної економіки.
Реальність їхньої роботи змінилася, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, і тисячі людей, що рятувалися від війни, почали прибувати в західну частину країни. Дуже швидко MetaLab зосередилася на перетворенні будь-якого доступного простору на придатний для життя. Це стало початком їхнього нинішнього проєкту Co-Haty, який є відповіддю на гостру житлову кризу.
За словами Анни, рішення взятися за ще один проєкт, особливо міжнародний, не було очевидним вибором для і без того зайнятої MetaLab. «Але ми хотіли підтримати проєкт і долучитися до нього, оскільки бачили важливість бути там, особливо в Тбілісі, щоб дати голос українським проєктам. Враховуючи нинішню ситуацію, участь у такому міжнародному форумі - це також форма дипломатії», - пояснює свою позицію Анна.
Проєкт, який MetaLab презентує в рамках Showcase Ukraine, випливає як з їхнього прагнення переробляти все, що можна переробити, так і з необхідності відбудовувати те, що зруйнувала війна. «Наша команда регулярно їздить на східні та південні території України, щоб допомогти з житлом. Ми почали збирати уламки і випробовувати методи, які можемо використовувати в подальшому», - пояснює Анна, як вони почали експерименти з будівельними матеріалами, які могли б допомогти використати хоча б частину величезної кількості уламків, з якими їм доведеться мати справу (рано чи пізно) в Україні.
Метод створення бетону з наявного матеріалу не є новим. MetaLab почала експериментувати з ним у 2023 році. «Ми знаємо, що бетон є найбільш забруднюючим матеріалом у виробництві, і розуміємо, що без нього ми не зможемо відбудувати Україну, але ми намагалися знайти альтернативу, - пояснює Анна, - Так ми знайшли цю старовинну техніку, яка використовується в різних історичних будівлях і спорудах в Україні».
Техніка повторного використання старої цегли або інших будівельних матеріалів, що були у вжитку, бере свій початок ще з часів Стародавнього Риму. Щебінь стає основою для нового бетону. За словами Анни, процес його виготовлення займає більше часу, але його особливістю є те, що він потребує мало сировини, не потребує тепла, а з часом стає довговічнішим, ніж вихідний матеріал.
Свою концепцію вони представили на Тбіліському архітектурному бієнале через виставку The (Un)Seen Lands, яка напрочуд поетично підходить до прагматичної теми будівельних матеріалів. Руйнування тисяч будинків, вимушене переміщення мешканців, поранення чи смерті, спричинені війною, - все це приносить горе, і це горе просто так не зникає. Його треба опрацювати.
«Психологи рекомендують це прийняти і визнати», - пояснює Анна ідеї, які сформували внесок MetaLab. Перероблене щебінь може надати новобудовам і життю в них іншого виміру, ніж просто новий початок. «Я можу собі уявити, що для багатьох людей вони воліли б мати щось нове, бо все нагадує їм про все, через що вони пройшли, і це теж нормально. Але є також питання, чи це здорово, чи це нормально - робити це таким чином. Все одно важливо мати щось, що буде нагадувати тобі про ті частини твого життя».
У цьому контексті Анна згадує візит до Сараєво, міста, яке пережило роки облоги під час війни в Боснії і Герцеговині. Навіть сьогодні там можна знайти будівлі з видимими слідами боїв та обстрілів. Вона запитала місцевих жителів, чому вони не відремонтували їх. Їхня відповідь була переконливою і змусила замислитися: «Люди не хочуть просто видряпати це, стерти, це частина їхнього життя. Вони вчаться жити з цим, і це є частиною вшанування пам'яті та нагадуванням про те, що це може повторитися».
Тому MetaLab працює над вдосконаленням технології створення нового матеріалу зі старого - зі зруйнованих будинків і будівель, які несуть у собі не лише скорботу, але й пам'ять нації, яка повинна не просто забути, а шукати способи примиритися з війною.
Фраза, що втілює їхній задум, Grief doesn’t vanish, стала центральною ідеєю мистецької презентації MetaLab на бієнале. Авторка концепції - колега Анни Юлія Голюк, яка брала участь у літній школі «Дослідження спільних територій», співорганізованій Тбіліською бієнале архітектури. «Ці ідеї з'явилися під час її дискусій з деякими учасниками, які походять з окупованих територій Грузії, і вони також мали досвід втечі з рідних домівок. Ця ідея виникла під час обговорення їхнього особистого досвіду з Юлією», - розповідає Анна.
Тамара та Анна погоджуються, що Showcase Ukraine показує, як багато спільного у недалекому минулому України та Грузії: вимушене переміщення людей, екологічні катастрофи, російська окупація. Це все травми, художня репрезентація яких, з усіма її нашаруваннями, може допомогти в їх опрацюванні.
Поєднання практичного та художнього поглядів на архітектуру, здається, є відмінною рисою Тбіліської архітектурної бієнале. У цьому контексті Тамара згадує перший випуск бієнале у 2018 році, який мав підзаголовок «Будівель недостатньо». «Архітектура насправді не існує лише як архітектура, це про людей, які там живуть, про їхнє життя. Життя базується не лише на стінах, туди приходить багато культури», - ділиться своїми думками Тамара. «Ця частина, зроблена MetaLab про руїни, не була чистою презентацією речей, але вона була представлена дуже художньо, у формі інсталяцій, набагато більш вражаючою і більш зрозумілою для людей».
Таке звичайне життя, сповнене битв
Хоча Тамара і Анна високо оцінюють свою співпрацю над Showcase Ukraine, її підготовка була не найлегшою. Тамара пояснює, що лише завдяки цьому проєкту вона повністю усвідомила ситуацію, в якій опинилися українці, і почала по-новому бачити рішучість і зусилля, яких їм довелося докласти для того, щоб це сталося.
На момент нашої розмови (березень 2025 року) Тбілісі щойно пережив тривалий і неспокійний період, позначений протестами. З жовтня 2024 року, коли були оголошені результати парламентських виборів у Грузії, громадяни майже регулярно виходили на вулиці - не лише на знак протесту проти того, що вони вважають сфальсифікованими результатами, а й проти відходу країни від європейської інтеграції.
У контексті щоденних протестів, які часто стають мішенню для поліції та насильницьких груп, пов'язаних з правлячою партією, Тамара тепер ще більше цінує участь MetaLab та Kultura Medialna у спільному проєкті. «У нашому випадку є люди, які зайняті протестами цілий день, вони ходять на судові засідання, те, інше; я сама можу бути там кожен день після 6-ї години протягом трьох-чотирьох годин. Це також приносить багато провини, якщо ти не маєш на це часу, тому що деякі люди у в'язниці тощо. Вони покладаються на твою підтримку. Але у випадку з Україною це не заплановано, атаки можуть статися в будь-який час».
Під час підготовки до української презентації Тамара почала відчувати глибоке почуття благоговіння, коли їй доводилося обговорювати, здавалося б, банальні речі, такі як графіки та управління проєктами, з українськими партнерами, чиє повсякденне життя тією чи іншою мірою було сформоване боротьбою за свою країну і за виживання: «Але вони все ще там, і вони все ще вирішують присвятити свій час тому, щоб продовжувати жити не так, як завжди, а настільки нормально, наскільки це можливо, що є абсолютним божевіллям. І в цьому я бачу їхню мужність і їхню відданість, тому що якщо країна зупиниться зараз, то потім буде дуже важко надолужити згаяне, а люди в Україні якимось чином справді роблять це щодня», - з подивом у голосі розповідає Тамара.
Анна підкреслює, що такі міжнародні проєкти, як цей, дають можливість вийти за межі їхньої нинішньої ситуації - якщо не фізично, то принаймні ментально - і усвідомити, що те, що вони переживають зараз, далеко від нормального. «Ми не хочемо пристосовуватися, ми хочемо зупинити це і жити нормальним життям. Всі ці міжнародні колаборації та проєкти дають нам можливість говорити про це і подивитися трохи збоку на те, що відбувається, а також відпочити від цього».
Для українських партнерів війна приносить щоденні компроміси. Окрім практичних проблем, таких як доступ до житла, електрики, інтернету і, звичайно, безпеки, вона також вплинула на інші сфери життя. Наприклад, MetaLab вже певний час є організацією, яку очолюють виключно жінки, і в діяльності якої можуть брати участь лише жінки. З огляду на те, що вони зосереджені на міському розвитку, житловому будівництві та дизайні, такий склад команди є значним викликом - їм просто бракує чоловічої робочої сили, необхідної для реалізації багатьох проєктів.
Однак це лише незначна незручність, яку вони з часом подолають. «Ми стикаємося з вигоранням, депресією та проблемами психологічної безпеки . Тому дуже складно робити будь-який проєкт, який не є практичним», - пояснює ситуацію, в якій вони опинилися, Анна. Після нашої розмови на неї чекає багато роботи, наприклад, пошук і ремонт житла для п'ятдесяти внутрішньо переміщених осіб. Але вона додає, що вони однаково відчувають потребу не здаватися і привертати увагу до свого становища в міжнародному середовищі.
У своєму проєкті The (Un)Seen Lands, команда MetaLab також розмірковували над тим, як зберегти зв'язок із землею та регіонами країни, які окупувала Росія. Анна не приховує, що в їхні думки часто закрадається скептицизм. «Ми все ще використовуємо цю термінологію, як післявоєнна відбудова, але нам все ще важко прийняти цю війну, ми не бачимо післявоєнний період. Ми бачимо війну. Ми цінуємо людей, які мають можливість і спроможність про це думати, але ми все ще перебуваємо у стані війни», - втомлено каже Анна.
Але є речі, які приносять їй радість, і Showcase Ukraine, безумовно, одна з них. Для її команди в MetaLab вона принесла, наприклад, спонтанні розмови та дискусії з відвідувачами бієнале, які є неймовірно цінними. «Я вірю в розмови, завжди можна знайти можливість поділитися знаннями та досвідом і досягти взаєморозуміння», - захоплюється Анна, одразу ж додаючи, що з однієї такої неформальної та незапланованої дискусії виник зв'язок, якому вона дуже рада. У Грузії вони знайшли чоловіка, який захотів допомагати їм у розвитку та дослідницькій діяльності в Івано-Франківську.
Тамара досі в захваті від співпраці та її результатів: «Для мене це був чудовий досвід, тому що ми відновили зв'язок на більш активному рівні з Анною і Катею [з Kultura Medialna], і це було дійсно добре, працювати над чимось разом. А також реакція аудиторії, наскільки серйозно вони сприйняли проєкт».
Як зазначила Тамара під час інтерв'ю, природа не зупиняється на кордонах - вона розливається. Те саме стосується війни та її наслідків, які пронизують кожну європейську країну.
Авторка: Петра К. Адамкова
ZMINA: Rebuilding - це проєкт, який співфінансується програмою ЄС "Креативна Європа" в рамках спеціального конкурсу заявок на підтримку українських переселенців та українського культурного і креативного секторів. Проєкт є результатом співпраці між фондом ІЗОЛЯЦІЯ (Україна), мережею Trans Europe Halles (Швеція) та організацією Malý Berlín (Словаччина).