ZMINA: Rebuilding - Babylon Villeneuve: як українське кіно завойовує Францію

Зазвичай українські фільми перекладають англійською, нехтуючи франкомовним світом. Але хіба можна дозволити, щоб Франція — ключовий гравець на європейській арені, країна з глибокими кінематографічними традиціями — залишалася в інформаційному вакуумі, коли йдеться про сучасну Україну? Відповідь очевидна. Саме тому кінематографісти Babylon’13 у партнерстві з Maison Ukrainienne запустили проєкт Babylon Villeneuve.

Але чи достатньо просто перекласти фільм, щоб французька аудиторія почала його дивитися? Чи може українське документальне кіно пробити стіну французького кінематографа, який так дбайливо оберігає свою унікальність? І що відчувають французи, коли після перегляду виходять із залу — зі сльозами на очах, із запитаннями, які раніше навіть не спадали їм на думку?

Коли кіно – більше, ніж кіно

Babylon Villeneuve – це не просто серія кінопоказів, а спроба змінити сприйняття України у франкомовному світі. Франція – країна з потужною кінематографічною традицією, де місцевий глядач звик до якісного авторського кіно. Тому, коли йому показують документальні стрічки про війну, життя під обстрілами чи боротьбу за свободу – це не просто черговий фільм у його списку, це нова реальність, що змушує задуматися.

Протягом двох років проєкт організував 14 унікальних подій у Парижі та Брюсселі. Кінопокази відбулися в культових французьких кінотеатрах: Studio 28, L'Arlequin, Nouvel Odéon, Espace Saint-Michel, Les 7 Parnassiens, а також у брюссельському Cinéma Aventure. Саме тут французька аудиторія вперше почула правду про Україну без посередників, без інтерпретацій західних ЗМІ, без фільтрів дипломатії. Тільки камера, тільки реальні історії, тільки люди, які пережили події, що відображені на екрані.

"Французький кіноринок загалом дуже консервативний та локальний. Французи пишаються своєю культурою та переважно дивляться власне кіно,"

пояснює Ілля Єгоров, проєктний менеджер Babylon Villeneuve.

 "Тому дотягнутися до їхніх сердець з українським кіно є непростою, але важливою справою."

Саме тому переклад українських фільмів французькою мовою став ключовим рішенням проєкту. До Babylon Villeneuve фільми Babylon’13 здебільшого перекладалися лише англійською, що ускладнювало їхню доступність для франкомовної аудиторії.

“Ми зрозуміли, що щоб ставати ближчими до глядачів з неангломовних країн, треба спілкуватися з ними їхньою мовою, – додає Ілля. – Французи дуже цінують свою мову та погано сприймають англійську. Тому ми вирішили перекладати наші найкращі документальні фільми французькою та проводити кінопокази у Парижі та інших містах.”

Глядачі отримали можливість побачити такі стрічки: “Poem for Little People” Івана Сюткіна, “Iron Butterflies” Романа Любого, “Standing Our Ground” Костянтина Кляцкіна, “Ukrainian Independence” Володимира Тихого, “Starting from Scratch” – збірку про відбудову України від Babylon’13, та “The Kilometer” Ганни Тихої.

Ці фільми раніше не демонструвалися французькою мовою та були презентовані вперше саме завдяки Babylon Villeneuve. На кожному показі повні зали. Іноді – буквально: за словами Єгорова, глядачі сиділи навіть на підлозі, як це часто буває на фестивальних подіях, коли хочеш потрапити на фільм, а місць уже немає. Було очевидно, що люди приходили не тільки, щоб подивитися фільм, а щоб відчути живий контакт з Україною. Вони хотіли почути режисерів, дізнатися історії героїв, зрозуміти контекст. Іноді після перегляду глядачі залишалися ще на годину-дві, обговорюючи побачене, ставлячи питання, шукаючи відповіді.

Якщо спочатку на заходи приходили переважно українці, то у 2024 році все змінилося. Зросла частка французьких глядачів, які приходили на покази не через політичну позицію чи підтримку України, а через цікавість, бажання зрозуміти, що насправді відбувається.

"Ми бачимо гарну динаміку – під кінець другого року проєкту аудиторія починає впізнавати нас, чекати нових подій, підписуватися на соцмережі. Якщо у 2023 році більше половини наших глядачів були українці, то у 2024-му кількість французів значно зросла," каже Єгоров.

Кіно як відповідь на російську пропаганду

Російські наративи все ще глибоко укорінені у Франції. Це не випадковість, а результат десятиліть системних інвестицій Росії у просування своєї культури, дезінформації та маніпуляції громадською думкою.

Одним із найпотужніших інструментів російського інформаційного впливу став телеканал RT France, який розпочав мовлення у 2017 році. Ще до запуску французькі офіційні особи висловлювали занепокоєння його діяльністю. Президент Франції Емманюель Макрон звинувачував RT France та агентство Sputnik у веденні пропагандистської кампанії проти нього під час виборів 2017 року, називаючи їх “органами впливу та пропаганди”.

Попри офіційну заборону RT France у 2022 році після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну, наслідки його діяльності все ще відчутні у французькому суспільстві. У такому контексті документальне кіно стає ефективною зброєю проти дезінформації. Babylon Villeneuve дав французькій аудиторії нефільтрований доступ до правди, дозволяючи їм самостійно формувати уявлення про Україну, спираючись не на пропагандистські матеріали, а на реальні людські історії.

“Щоб боротьба з російською пропагандою була статистично видимою, потрібно більше українських проєктів, більше долучення локальних спільнот,” – каже Єгоров.

Документальне кіно – це найпотужніший інструмент протидії фейкам. Коли глядач бачить не суху новинну картинку, а живі історії людей, які опинилися в епіцентрі подій, – пропаганда втрачає свою силу.

“Коли люди після нашого кінопоказу виходять із зали в сльозах або не відпускають режисера після годинної сесії запитань та відповідей, дякують, висловлюють повагу, щиро цікавляться аспектами створення фільмів та долею героїв після закінчення зйомок – ми розуміємо, що те, що ми робимо, не проходить безслідно.”

Babylon Villeneuve як простір для української громади у Франції

Українські мігранти у Франції – це не просто глядачі Babylon Villeneuve. Вони є важливою частиною проєкту, і хоча спеціально окремих заходів для них не проводять, кожен кінопоказ стає місцем зустрічі української громади.

Українська діаспора у Франції має глибоке коріння. За даними Посольства України у Франції, ще до повномасштабного вторгнення тут проживало близько 150 тисяч українців – нащадків трудових і політичних мігрантів. Починаючи з 1920-х років, вони створювали драматичні гуртки, театри, а сьогодні підтримують свою культурну спадщину через хори, танцювальні ансамблі та фестивалі.

Однак після повномасштабного російського вторгнення в Україну у 2022 році українська діаспора у Франції значно зросла. З одного боку, люди були змушені тікати від смерті та бомб, знаходячи тимчасовий прихисток у Франції. З іншого – почали активно гуртуватися, щоб підтримувати свою культуру, мову та історію за кордоном.

“На кожному нашому показі завжди багато українців, як зі старої діаспори, так і з нових переселенців. Ці покази дуже важливі і для одних, і для інших, адже це дає їм змогу познайомитися та відчути спільність думок та почуттів, відчути, що ти не один,” – розповідає Єгоров.

Babylon Villeneuve працює у партнерстві з Union des Ukrainiens de France (UUF) – найстарішою та найбільшою українською діаспорною організацією у Франції, заснованою ще у 1949 році, а також з Maison Ukrainienne – проукраїнською асоціацією, створеною волонтерами та переселенцями у 2022 році. До кінопоказів залучаються й інші локальні організації: Centre Culturel d'Ukraine en France, Stand With Ukraine Europe, Ukraine CombArt, European Network in Solidarity with Ukraine, Spilka Paris, Tyzhden.fr, Cahiers du Cinéma, RFI.fr, а також фестивалі Kino Visegrad, МІСТ та інші.

Саме ці партнерства дозволяють перетворити покази на платформу для діалогу між українцями та французами. Неодноразово траплялися випадки, коли люди виходили із залу зі сльозами на очах, побачивши на екрані рідне місто, з якого нещодавно виїхали, або яке покинули ще у 2014 році, після анексії Росією Криму або окупації донецької та луганської областей.

"Це все живі рани глядачів, які ми не прагнемо розкривати, але які так чи інакше відкриваються, коли дивишся справжнє документальне кіно, і пізнаєш у ньому себе, свого родича, друга, колегу чи знайомого.”"

пояснює Ілля Єгоров, проєктний менеджер Babylon Villeneuve.

Особливо яскравими є моменти, коли покази співпадають із масовими проукраїнськими маніфестаціями в Парижі. Українці у Франції регулярно проводять акції солідарності, демонструючи свою єдність та залучаючи французьку громадськість до подій в Україні.

“Це справді об’єднує проукраїнську спільноту та тримає в українцях їхню ідентичність, показує французам, що ми існуємо як культурний та громадянський субʼєкт, що ми маємо свій голос та своє бачення світу.”

Таким чином, Babylon Villeneuve не лише популяризував українське кіно, а й став частиною ширшого руху – боротьби за правду, культурний опір і підтримку України на міжнародній арені.

Кінопокази як інструмент культурної взаємодії

Babylon Villeneuve виявився не лише заходом перегляду фільмів, але і простором для діалогу, де кінематограф стає відправною точкою для обговорень, рефлексій і пошуку нових смислів. Саме тому кожен показ супроводжувався живим спілкуванням із режисерами, спікерами та глядачами, створюючи атмосферу, в якій мистецтво стає не просто емоційним переживанням, а поштовхом до роздумів і дій.

“Ми намагаємося привезти режисера та спікерів наживо, а коли це неможливо, робимо онлайн-включення в кінозал. Це спілкування та залучення аудиторії – ключові для наших подій, уявити спеціальний кінопоказ без нього неможливо,” – зазначає Єгоров.

Не бажаючи залишатись лише пасивними глядачами, люди користувались можливістю та говорили з авторами, ділилися своїми думками, ставили запитання, обговорювали деталі виробництва та контекст історій, що розгорталися на екрані. Часом ці розмови затягувались на годину-дві після показу, адже аудиторія хотіла не просто почути режисера, а зрозуміти, яким чином його фільм відображає сучасні події в Україні.

Особливе значення в цьому контексті мала панельна дискусія “Відновлення”, яка супроводжувала показ “З чистого аркуша. Альманах фільмів Babylon'13 про відбудову, реабілітацію та життя, яке починається заново”. Це був не лише кінопоказ, але і відкрите обговорення майбутнього України, яке об'єднало фахівців у сфері архітектури та урбаністики.

До дискусії долучилися відомі фахівці, які вже працюють над відбудовою України та впроваджують нові концепції просторового планування. Мартін Дюплант’є, засновник архітектурного бюро Martin Duplantier Architectes і президент AMO Architecture Association France, говорив про необхідність нового підходу до міського середовища та просторового розвитку після руйнувань. Світлана Усиченко, дослідниця у сфері архітектури та урбанізму у Ro3kvit: Urban Coalition for Ukraine, підкреслила важливість адаптації українських міст до сучасних викликів.

До розмови також долучилася Мерʼям Йол, волонтерка благодійного фонду “Волонтерська”, яка безпосередньо займається відновленням житлових будинків у прифронтових регіонах Харківщини. Її історія про труднощі відбудови в умовах нестабільності викликала значний резонанс серед глядачів. Катерина Лопатюк, експертка з просторового планування, яка працює в ініціативах ReThink та Restart, розповіла про міжнародний досвід урбаністичних трансформацій і його застосування в Україні. Дмитро Лобіков, засновник архітектурного бюро Perforenta у Франції та Швейцарії, поділився своїм баченням інтеграції сучасних європейських принципів містобудування в українську реальність.

Ця дискусія стала важливим кроком у залученні французьких фахівців до розмови про майбутнє України, демонструючи, що тема відбудови – це не лише українське питання, а глобальний виклик, який вимагає колективного розв’язання. Французька аудиторія змогла побачити, що за кожною історією руйнувань стоять не лише трагедії, а й можливості для створення нового, прогресивного підходу до урбаністики, архітектури та соціального розвитку.

Виклики у просуванні українського кіно у франкомовному середовищі

Babylon Villeneuve довів, що інтерес до українського документального кіно у Франції існує. Проте разом із цим стало очевидно: шлях до глядача не завжди є простим. Французький кіноринок має свою внутрішню логіку, традиції та мовні бар’єри, які необхідно долати.

Одним із ключових викликів є локалізація контенту. Українські фільми часто знімаються для внутрішньої або англомовної аудиторії, і лише зрідка проходять адаптацію для франкомовного простору. Зробити субтитри – це лише пів справи. Щоб глядач справді відчув фільм, переклад має бути живим, а кожна фраза повинна звучати органічно для французького слухача. У випадку таких стрічок, як “Кілометр”, довелося піти ще далі: велика частина сюжету побудована на листуванні в месенджерах, і всі ці текстові елементи довелося графічно переробляти, щоби французькі глядачі не просто читали субтитри, а повністю занурювалися в історію.

Ще одна перешкода – просування українських фільмів. Присутність у французькому кінопросторі вимагає окремих афіш, трейлерів, презентаційних матеріалів, які розповідають про фільми так, щоб вони зачепили місцевого глядача. Це складний процес, адже необхідно передати український контекст, не втрачаючи глибини та емоційної напруги, водночас зробивши історію доступною для тих, хто не знає всіх деталей про війну чи соціальну ситуацію в Україні.

Але найскладніший бар’єр – російська присутність у французькому кінопросторі. Попри повномасштабне вторгнення, російське кіно у Франції не зникло. Його фестивальні покази та кінопрокат продовжують існувати, створюючи конфліктну ситуацію для українських кінематографістів.

“Організовувати український захід у кінотеатрі, де висять афіші російських фільмів – це, звісно, сюрреалізм. Але на жаль, місцеві незалежні кінотеатри здебільшого толерують російське кіно,”

пояснює Ілля Єгоров, проєктний менеджер Babylon Villeneuve..

Водночас є й інший бік цієї ситуації. Деякі кіномайданчики у Франції демонструють чітку проукраїнську позицію, надаючи простір для показу саме українських документальних фільмів. Babylon Villeneuve виборював місце для українського кіно, доводячи, що це не просто ще один голос у кінематографі, а потужний інструмент правди, опору та мистецької дипломатії.

Що далі?

“Наші плани – рухатися далі, шукати нові формати, нові партнерства, розширювати географію на нові міста та країни. Ми знаходимося в моменті міжсезоння: один сезон закінчився, а коли почнеться наступний – ще невідомо. Але коли ми повернемося, це буде ще цікавіше та захопливіше, ніж у минулі роки,” – підкреслює Єгоров.

Хоча спеціально для французької аудиторії фільми Babylon’13 не знімаються, вони постійно оновлюють репертуар, перекладають нові стрічки та адаптують їх для європейської аудиторії.

Глядачі у Франції вже починають впізнавати Babylon Villeneuve, чекають на нові покази та активно підтримують ініціативу. Але щоб справді змінити кінопростір, потрібна подальша активна робота, розширення формату, залучення нових партнерів. Це складний виклик, але саме такі виклики творять історію

Author: Mariia Akhromieieva

ZMINA: Rebuilding - це проєкт, який співфінансується програмою ЄС "Креативна Європа" в рамках спеціального конкурсу заявок на підтримку українських переселенців та українського культурного і креативного секторів. Проєкт є результатом співпраці між фондом ІЗОЛЯЦІЯ (Україна), мережею Trans Europe Halles (Швеція) та організацією Malý Berlín (Словаччина).