ІНТЕРВ’Ю: Адам Волкер
Будь ласка, опиши загальну ситуацію, в якій перебуваєш. Як ти і в яких обставинах?
Адам: Ситуація погана. Довготривале недофінансування та/або приватизація громадських служб в купі з пануючою протягом кількох останніх десятиріч ідеологією зосередженою на індивідуалізмі та наданні переваг “економіці” понад усе інше поєднувалася з середньостроковим національно-брекзитівським популізмом та короткостроковою звичайною некомпетентністю та пріоритизацією ефектної видимості замість реальних результатів.
Тож за багатьма розрахунками ми найгірше в Європі справляємося з пандемією. Точні дані складно отримати, проте загалом від Covid`у загинуло понад 50 000 осіб, скоріш за все набагато більше. Це може звучати напрочуд абстрактно, проте я знав декількох людей, що померли. Часто звучить аргумент про те, що це в будь-якому разі були старі та хворі люди, нібито цей факт робить їхню смерть менш значущою.
Вираз “загальний стан здоров'я” (на який посилаються, коли говорять про високу смертність від ковіду) став біополітичним виправданням для ставлення до життя як до витратного матеріалу. Але це ж не просто 'люди, що в будь-якому разі скоро б померли'. Шокуючі дані з авторитетних джерел, що я читав кілька тижнів тому, зазначали, що більше 30 водіїв автобусів померли на той момент, а на даний час їх скоріш за все ще більше. 30+ водіїв автобусів лише у цьому місті.
І ця статистика іноді підкреслює дещо важливе, на мій погляд, те, що ця пандемія насправді не змінила нічого, скоріш зосередила та посилила увагу до того, що наше суспільство глибоко розшароване і все більше стає таким. Тож група освічених, загалом білих, ймовірніше заможних людей, в яких є можливість бути почутими, вимагає закінчення самоізоляції, щоб запустити економіку, щоб знов подорожувати, тощо.
Тоді як у скрутних життєвих умовах, водії таксі, медсестри в лікарнях, працівники супермаркетів та працівники інших робіт, що їх неможливо виконувати дистанційно — інша група людей вмирає у значно більших пропорціях.
Цих ключових працівників з чорною іронією кличуть героями, проте вони є низько оплачуваними, недостатньо оснащеними, незахищеними, а їхнє життя вважається видатковим матеріалом.
Структурні нерівності означають, що ця друга група включає набагато більше темношкірих людей та людей кольору, людей з робочого класу, жінок та інших пригноблених груп, ніж попередня. Їх праця експлуатувалась протягом довгого часу, а зараз — відверто і їх життя.
На особистому домашньому рівні на мене це значно менше вплинуло, ніж на багатьох інших, проте я особливо переймаюся за мою доньку. Їй тільки-но виповнилось 3, вона напрочуд гарно розуміє ситуацію, проте мене хвилюють довготривалі наслідки її неможливості взаємодіяти з іншими.
Який проект ти розробляв під час резиденції в ІЗОЛЯЦІЇ? Ти продовжуєш цей проект? Що з ним сталося? Як він розвивається?
Адам: Моя резиденція була сфокусована на дослідженні, зустрічах з митцями та кураторами для обговорення форм практик критичного мистецтва та їх ставлення до політичного контексту. Багато розмов непрямим шляхом наповнювали моє дослідження та мистецьку практику.
.jpg)
Photo by Katherine Rattary for NEoN.
Зокрема, нещодавно я розробив монтажну мета-текстуальну роботу у формі сценарію, де перемежовуються уривки текстів (що стають персонажами), деякі з яких основані на розмовах, що відбулись під час резиденції.
Зокрема, я інтерв’ював людей, залучених до розробки та демонстрації роботи Хіта Стейерла Вежа, котру я вперше побачив у Києві у VCRC протягом попереднього візиту та вважаю цікавою. До цієї мета-текстуальної роботи вмонтовані деякі моментально записані розмірковування про вищезгадані розмови.
Виключно через цікавість протягом резиденції, я також відвідав Межигір’я. На основі цього єдиного випадкового відвідування, я та Вікі Торнтон (з якою я співпрацюю на регулярній основі) розробили нову роботу, сфокусовану на Межигір’ї, як на постійно рухомих та взаємозалежних “іграх” влади та співучасності. Пізніше у 2019 році ми двічі повертались до Києва для зйомок та змонтували з цього матеріалу трейлер для гіпотетичної стрічки про розробку вигаданої відео-гри.
Які були корисні та/або приємні аспекти твоєї резиденції в IЗO? Як резиденція підтримала/вплинула на твій проект/практику?
Адам: Це була чудова можливість поновити контакти з людьми.
На даний момент я особливо цікавлюся ідеями турботи/піклування. Звичайно дуже здорово відвідувати нові місця та відкривати нові речі, але я думаю, що є щось ключове у тому щоб триматися свого місця, розвивати глибші стосунки, піклуватись про речі, про котрі піклуються небайдужі тобі люди. Певною мірою в мене зараз так з Києвом. Я не дуже зацікавлений у взаємодії з гіпотетично об’єктивною абстрактною ідеєю місця, а скоріше у спільному усвідомленні місця, сформованого через суб'єктивне сприйняття. Це стає можливим через стосунки, та розкриває більше нюансів із заглибленням у ці стосунки.
Чи можеш розповісти нам найбільш пам'ятну історію зі своєї резиденції або будь-яке цікаве відкриття, яке ти зробив?
Адам: Певно моя поїздка до Межигір‘я. Я поїхав у дуже спекотний день посеред тижня і там фактично було пусто.
Небо було ідеально блакитним і я блукав просторими теренами з випадковими храмами та піратськими кораблями. Всі галявини були ідеально (над)доглянутими, та подекуди хтось мчав повз на невеличкому електро-велосипеді чи на картингу, ніхто більш не ходив там пішки.
Це було найближче відчуття до втілення досвіду перебування у комп’ютерній грі, яке я колись переживав.
Як глобальна пандемія впливає на твою мистецьку практику\професійне життя та проект, який ти розробляв в ІЗО зокрема?
Адам: Ще зарано щось говорити. На цей момент я зовсім не створюю мистецтво, проте мені вдається доволі багато писати. Я завершую свою PhD, і її тема видається особливо актуальною до структурних нерівностей, на яких сфокусувала увагу пандемія.
Чи впливає ця ситуація на твої художні погляди та концептуальні або естетичні ідеї, які ти можете висловити у своїй практиці? Як?
Адам: Знову таки, це не особливо відчувається як перелом. Моя практика протягом останніх років зазнала зсуву до більш ефемерної нематеріальності, повністю викликаної економічним тиском (оренда, матеріали, зберігання тощо). Вже певний час я працюю з текстуальним, дигітальним та перформативним медіумами, і, схоже, що вся ця ситуація демонструє резонність такої моделі.