ІНТЕРВ'Ю: Вікі Торнтон
Фото: Зйомки на Донбасі (фото Вікі Торнтон)
Вікі Торнтон — британська мисткиня та кінорежисерка. Вікі працює у сфері візуального мистецтва. Її роботи поєднують елементи документального та ігрового кіно в дослідженні стосунків між місцем, пам’яттю, перформансом та ідентичністю. Художниця була резиденткою в ІЗОЛЯЦІЇ протягом вересня-жовтня 2017 року.
Будь ласка, опиши загальну ситуацію, в якій перебуваєш. Як ти та в яких обставинах знаходишся?
Вікі: Я тільки-но повернулась до Лондона, після понад двох місяців самоізоляції у маленькому селищі у Дербіширі. Ситуація тут у Великобританії трохи поліпшилась (зараз ми можемо зустрічатись групами до шести людей на вулиці) проте все ще відчувається, що живемо у дуже дивний час, адже наша статистика захворюваності майже не знижується. Наразі продовжуються досить жахливі часи для Великобританії загалом — більшість моїх знайомих опинились без роботи, а фінансової підтримки для вільних митців та професіоналів з креативної сфери замало. Ми роздратовані тим, наскільки погано наша влада справляється з пандемією. Та, звичайно, абсолютно справедливо, суспільство в розпачі стосовно жорстокого вбивства Джорджа Флойда та того, що це представляє тут в Об’єднаному королівстві.
Який проєкт ти розробляла під час резиденції в ІЗОЛЯЦІЇ? Ти продовжуєш цей проєкт? Що з ним сталося? Як він розвивається?
Вікі: Я була мисткинею в резиденції ІЗО восени 2017 року в рамках програми SWAP UK/Ukraine за підтримки British Council, проте я вже провела трохи часу в Києві раніше, коли я брала участь у програмі DocWorks UA/UK від Sheffield Doc/Fest та Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays у 2016-2017 роках.
Головні проєкти, які я розвивала протягом моєї резиденції — це TOMBOLA!, партисипативний лайв перформанс, який згодом було перетворено у відео-інсталяцію з моїм тепер вже регулярним мистецьким партнером (!), Адамом Волкером, а також серія групових Crit’ів* які ми вдвох започаткували з Анною Сороковою та Тарасом Ковачем в Національній Академії (НАОМА) та Soshenko 33.
Незабаром після резиденції я також приступила до зйомок документальної стрічки/театральної колаборації з Павлом Юровим про вугільно-промислові спільноти Західного Донбасу, тож я провела набагато більше часу, подорожуючи до України протягом останніх кількох років.
Я також приїздила з Адамом Волкером наприкінці 2019 року за підтримки i-Portunus, щоб працювати над STATESCAPE∞, документальним дослідницьким / ігровим проєктом про Межигір’я, колишню оселю усуненого президента Віктора Януковича.
*«Crit» (скорочено від критика) є важливою складовою Британської системи художньої освіти. Це неформальне середовище у якому презентуються нові художні твори (чи то нещодавно завершені, або ті, які ще перебувають у процесі створення) для їх обговорення та отримання зворотного зв’язку зі сторони колег-ровесників. Під час обговорення заохочуються чесні думки та питання з приводу творів, але у дружній та конструктивній манері. Crit проводиться з метою допомоги художнику вдосконалити та розвинути власні ідеї, знайти нові засоби дослідження та критично розглянути власну практику за участю інших учасників процесу обговорення.
Які були корисні та/або приємні аспекти твоєї резиденції в IЗO? Як резиденція підтримала/вплинула на твій проєкт/практику?
Вікі: Я вважаю, що найбільш важливою для мене була нагода провести тривалий час у Києві та дослідити багато місць, де я не була раніше (до цього я приїздила не більше ніж на тиждень) — місць як EFIR, Plivka, Троєщина. А також вибудовувати зв’язки з молодими українськими митцями, як побічний результат Crits`ів. Це справді змінило мій підхід до творення та зараз я глибоко підтримую ідеї колаборативних практик. Також ІЗОЛЯЦІЯ, як інституція, була особливо підтримуючою для моєї роботи — зокрема Оксана Саржевська-Кравченко (директорка ІЗО), Клеменс Пул (був резидентом ІЗО, а також куратором фонду у період з червня 2019 до липня 2020) та Ліна Романуха (була кураторкою програми резиденцій до кінця 2019 року). Я багато раз залишалась в гуртожитку резиденції за останні роки та підтримую близький контакт з багатьма друзями в Києві.
Чи можеш розповісти нам найбільш пам'ятну історію зі своєї резиденції або будь-яке цікаве відкриття, яке ти зробила?
Вікі: Я вважаю, що доволі пам’ятним було реалізовувати проєкт TOMBOLA!, покриваючи весь перший поверх в IZONE кілограмами золотого глітеру (метафану)! Та все, що відбулось з того часу — весь час проведений на Донбасі був насправді захопливою пригодою!
Як глобальна пандемія впливає на твою мистецьку практику\професійне життя та проєкт, який ти розробляла в ІЗО зокрема?
Вікі: Завдяки підтримці House of Europe, я мала повернутись до України в березні 2020 року, щоб розпочати фінальну фазу нашого проєкту про вугілля, проте, звичайно, я не змогла приїхати врешті решт. Хоча Паша та я багато спілкуватись у Скайпі протягом самоізоляції, розвиваючи наш проєкт дистанційно — ми також брали участь в нещодавньому Хакатоні та встановили контакти з надзвичайними представниками театральної та кіно-індустрії, що також було особливо надихаючим! Звичайно, як і в усіх, пандемія сильно вплинула на моє життя. Я викладаю кіно-практику та фотографію тут у Лондоні, і вся ця робота була переведена в онлайн-режим, що було зовсім непросто робити вдома з шестилітньою дитиною кожного дня!
Хоча я була глибоко вражена якістю стрічок та творчих робіт, реалізованих студентами протягом самоізоляції: вони всі знаходяться у різних місцях — в Китаї, Сінгапурі, деякі у США, Угорщини, Швейцарії, з Ібіци та у Великобританії — та всі живуть у дуже різних умовах, але вони всі зробили неймовірні, вдумливі, інтимні та складні роботи. Я вважаю, що ці простори взаємної підтримки та розуміння, що можуть бути створені онлайн — як цей та той, що я маю у співпраці з Пашею — справді є життєдайною лінією протягом цих складних часів. Я б дуже хотіла, щоб це почуття щирості та розділення розповсюджувалося ширше і надалі в креативних індустріях. Я вважаю, що культура змагання в царині мистецтва є тим, що ми всі маємо з радістю залишити позаду після всього цього!
Чи впливає ця ситуація на твої художні погляди та концептуальні або естетичні ідеї, які ти можете висловити у своїй практиці? Як?
Вікі: Мені здається, що я відповіла на це запитання вище, проте так, вона змінює мої погляди на те, як я хочу жити своє життя та те, які речі є насправді важливими для мене. Я не хочу працювати за чужими правилами і хочу оточити себе надихаючими, відкритими та добрими людьми. Я гадаю, що ця пандемія має бути сигналом для всіх — сповільнитись, переосмислити швидкість в якій ми жили, проводити більше часу з близькими та боротись за права тих, хто не може.