Будинок культури

9 червня 2017 року з нагоди Дня ІЗОЛЯЦІЇ в креативній спільноті IZONE було відкрито ретроспективну виставку Будинок культури. 

У радянські часи завод був не лише місцем праці – він витворював цілий мікрокосм для робітників. Кожен завод мав свою інфраструктуру: дитячий садок, школу, медпункт, спортзал, клуб чи будинок культури. Коли з розвалом радянської системи більшість заводів-гігантів померли, люди втратили не лише місце праці, а й простір соціального життя і можливість дозвілля.

Історія ІЗОЛЯЦІЇ бере свій початок з індустріального минулого. Розташовуючись на величезній території колишнього заводу з виробництва ізоляційних матеріалів, команда інституції мала на меті вдихнути нове життя у завод, створити альтернативне місце дієвого дозвілля і таким чином сформувати нові способи соціальної взаємодії.

Одним із методів трансформації культурного простору були міжнародні резиденції. У 2011 році ІЗОЛЯЦІЯ ініціювала проект для молодих фотографів Мінлива хмарність під кураторством класика сучасної концептуальної фотографії Бориса Михайлова. Фінальна виставка відображала рефлексії учасників резиденції з семи країн світу – їхні переживання у ході дослідження кількох міст Донецької області. Одним із об’єктів дослідження став занедбаний Палацу культури міста Горлівки. Цей Будинок культури був одним із тих фантомів минулого, яким протистояла ІЗОЛЯЦІЯ, працюючи в Донецьку, і до осмислення яких фонд закликає у своєму новому періоді, перебуваючи у Києві.

Виставка Будинок культури складається з робіт Флавії Жункейра (Бразилія), Андрія Логінова (Білорусь/Німеччина), Марко Цитрона (Італія), Марини Блек (Канада), Діми Сергєєва та Жанни Кадирової (Україна). Фотографії, зроблені у різний час, фіксують процес поступового занепаду будівлі горлівського Палацу культури, збудованого 1951 року.

Експозиційним центром виставки є проекція фотографії Діми Сергєєва, на якій зображено фасад горлівського Будинку культури з написом «Наука, культура, мистецтво для народу». Доволі символічно, що частина входу до цієї будівлі забита дошками.

Марина Блек «вписує» у простір руїн фігуру молодої дівчини. Епіграфом до цієї серії робіт стала цитата французького письменника Альбера Камю: «Це розрив між людиною і її життям, актором і його оточенням, це відчуття абсурдності». Розмиті обриси дівчини, яка майже мімікрує під простір руїн, – це візуалізація фантомних спогадів Марини, які поступово перетворюються у привидів.

Панорамні фотографії Андрія Логінова передають масштаб зруйнованих просторів Будинку культури: глядацька зала, вітальня, садок. Вихоплена спалахом постать дівчинки, яка щось розглядає, нагадує персонажів картини Брюллова Останній день Помпеї, але на відміну від них, вона без паніки, спокійно й сконцентровано боковим зором спостерігає за тим, як руйнується постамент, на якому вона стоїть, і як облущується з неї бутафорна фарба «під метал» та оголюється бетонна шкіра.

Флавія Жункейра досліджує зв'язки, які створюють люди між осередками пам'яті, об'єктами та просторами, в яких вони живуть. У серії своїх робіт, представлених на виставці, вона перетворила руїни горлівського Будинку культури в ігровий постапокаліптичний майданчик. Надувні кульки, Міккі Маус, плюшеві поні лише підкреслюють атмосферу саспенсу.

На багатьох фотографіях (Андрія Логінова, Марко Цитрона, Діми Сергєєва, Флавії Жункейра) можна побачити крісла у зруйнованих глядацьких залах. Вдаючись до надінтерпретацій, пропонуємо подивитись на це як на апеляцію до того, яку ж саме позицію у цьому процесі культурного руйнування/руйнування культури посідає кожен із нас: пасивні спостерігачі, коментатори, реформатори.

Окремою частиною виставки є простір фантомної бібліотеки-архіву ІЗОЛЯЦІЇ. З одного боку, там можна побачити колекцію постерів, які створювались під час донецького періоду інституції, відео-документацію перформансів, книги та брошури реалізованих проектів, а з другого – бібліотечний каталогізатор, який наповнений попелом та уламками як натяк на те, що більшість архіву фонду було знищено під час окупації разом із site-specific об’єктами та іншими творами мистецтва. Фотографії зруйнованої бібліотеки у Горловці проводять пряму паралель між тамтешнім Будинком культури і занепадом, з якого довелось ревіталізуватись фонду ІЗОЛЯЦІЯ.

Особливою ремаркою до виставки є робота Жанни Кадирової Дошка пошани, що виставлялася у Донецьку і постраждала під час захоплення ІЗОЛЯЦІЇ у 2014 році. Робота експонується у невідреставрованому вигляді як документальне свідчення про події трирічної давності.

Процес інвентаризації робіт приватної колекції багато у чому нагадує процес культурної інвентаризації держави. Власники періодично намагаються переглянути свою колекцію й зрозуміти, що у ній зросло у ціні, що набуло нової актуальності, а що перетворилось на мотлох. Палац культури у Горлівці – це лише один із візуальних прикладів того, в якому стані перебуває більшість Палаців культури в Україні: багато з них продовжують руйнуватись і зникати з мапи архітектурної спадщини. Сьогодні ці руїни продовжують нагадувати, що попри тривалу трансформацію від індустріального до постіндустріального та інформаційного суспільства, ставлення до культурної спадщини в Україні так і не змінюється. Алеякщо руїни радянського будинку культури – це своєрідна елегія, візуальне унаочнення занепаду радянського устрою та радянського соціального тіла, то які місця ми маємо конструювати зараз, для того щоб повстала нова соціальність?

ДЕТАЛІ ВИСТАВКИ

Учасники:
Марина Блек, Флавія Жункейра, Жанна Кадирова, Андрій Логінов, Діма Сергєєв, Марко Цитрон

Розклад:
9 – 25 червня 2017, 12:00 – 20:00, без вихідних

Адреса:
Креативна спільнота IZONE, вулиця Набережно-Лугова 8, другий поверх