Численні зображення дітей або янголів, які видувають мильні бульбашки, часто перемежовуються з іншими емблемами марності задоволення та неминучості смерті: прив'ялими квітами та фруктами - символами старіння; черепами, що не двояко вказують на сумний результат; морськими мушлями - останками колись живої тварини; гральними картами або шахами, які символізують непередбачуваність, а іноді й абсурдність життєвої гри; згасаючими свічками, розбитими дзеркалами, надтріснутим посудом або просто порожніми склянками, чиє скло натякає на крихкість людського єства, з якого витекла вся жага життя.

Мильні скульптури Маші Куликовської продовжують багатовікову традицію vanitas в західно-європейському мистецтві, змінюючи лише масштаб й ступінь метафоричного наближення. Художниця відливає скульптури за формою власного тіла, тим самим переводячи розмову про тлінність людини з поля філософських висловлювань в дуже особисту сферу автобіографічного проекту.

Три мильних клона Куликовської, на відміну від мальовничих vanitas минулих століть, далеко не алегорично демонструють ефемерність буття. Скульптури навмисне розкидані по території ІЗОЛЯЦІЇ під відкритим небом, тим самим потрапляючи в умови природного старіння. Під дією сонця, дощу та інших атмосферних явищ мильний розчин буде стікати з металевих хребтів скульптур, розчиняючись у природі так само, як людські тіла після смерті. Звертаючись до звісного мотиву homo bulla, Куликовська осучаснює його, створюючи не репрезентацію, чиє естетичне наповнення служить абстрактним знаком, а презентацію, де динаміка змін важливіша за форму.

Народження мильних скульптур в одному з цехів ІЗОЛЯЦІЇ є лише початком проекту. Ми будемо стежити за швидкоплинним життям скульптур, документуючи процес їх поступового старіння та неминучого відходу в небуття. Після цього у нас залишаться тільки світлини - наш сімейний ізоляційний альбом про тих, хто був колись з нами поруч.