Територію ІЗОЛЯЦІЇ у Донецьку досі захоплено. Зараз фонд перебуває в Києві.

Історія колекції

Колекція Ізоляції з'явилася задовго то дого, як була заснована інституція. Вже в 1990-і роки Любов Михайлова, що створила Ізоляцію в 2010 році, занурилася у пошуки соцреалістичного живопису на Донбасі. Знайомство з місцевою соцреалістичною традицією відбулося майже випадково: Михайлова побачила соцреалістичну картину в офісі однієї з місцевих шахт, де вона обговорювала умови співробітництва. Картина із зображенням індустріального пейзажу, залишилася в офісі приватизованої шахти, що колись належала державі, ще з радянських часів, коли усі підприємництва за вказівкою зверху забезпечувалися ідеологічно правильним мистецтвом. Сотні тисяч адміністративних будівель, їдалень, актових залів і навіть цехів в усьому Радянському Союзі прикрашалися полотнами, що розповідали звитяжну історію радянської держави та навчали людей правильному плину життя. Багато з цих картин було написано на загальнорадянські сюжети, придатні до розповсюдження усією країною. Одначе існували і локаліні художні традиції. Наприклад, радянські художники Донбаса розробляли тему індустріального пейзажу, що поетизував сцени праці на тлі фабричних труб.

Вже в 1990-х, коли Михайлова дізналася про донбаську традицію соцреалістичного живопису, більшість з подібних картин сприймалися абсолютно анахронічно: їх ідеологічна складова на той момент затьмарила їх естетичну та історичну цінність. Такі картини сприймалися як ідеологічне сміття, не варте того, щоб його зберігати, а тим більше колекціонувати. Пошуки таких робіт складно було назвати колекціонуванням – це був акт порятунку полотен, що збиралися по закинутих заводських клубах, їдальнях та медпунктах Донбасу. Протягом декількох років пошуків Михайлова знайшла 187 живописних та графічних робіт радянського періода. Найранніші роботи колекції датуються 1947 роком. Це портфоліо офортів Віктора Мироненко, відомого харьківського графіка, який після закінчення війни поїхав до Донбасу, щоб засвідчити процес післявоєнної розбудови індустрії. Найпізніші екземпляри локальної донбаської тематики належать Володимиру Бауеру, донецькому художнику, що в 1980-х займався так званими неофіціальними художніми практиками (наприклад, кубізмом), продовжуючи при цьому зображати індустріальний пейзаж – тобто, писати радянські мотиви у спосіб нехарактерний для соцреалізму. Таким чином ця частина ізоляційної колекції складається з робіт, що демонструють зародження, “високий стиль”, а також трансформацію соціалістичного реалізму.

Отже в момент створення Ізоляції в 2010 році інституція вже налічувала у своєму розпорядженні художні роботи, що показували локальну художню традицію. Засадничий принцип Ізоляції, site-specificity чи розробка місцевого контексту, вже тоді відповідав характерну існуючої колекції. Усе, що відбувалося в Ізоляції в її донецький період, повинно було створюватися з місцевим населенням и заради нього. Саме цей принцип був покладений в основну наступної роботи з колекцією: інституція купувала тільки ті роботи, які було створені запрошеними художниками під час резиденцій, виставок та інших колаборацій на території Ізоляції.

З 2010 по 2014 роки інституція організувала три масштабних міжнародних резиденції з українськими та закордонними художниками. Усі художні роботи, створені під час цих резиденцій, були придбані в ізоляційну колекцію. В цей список увійшли роботи українців Давида Чичкана, Володимира Кузнєцова, Юрія Пікуля, Гамлета Зінковьского, APL315, що взяли участь в резиденції “Ізоляція 2.0” в 2010 році; фотографії різних технік друку, створених під час резиденції 2011 – 2012 років “Мінлива хмарність” Річардом Енсеттом (Велика Британія), Нуно Баррозо (Португалія), Мариною Блек (Канада), Марко Цитроном (Італія), Флавією Жункєйрою (Бразилія), Наташею Павловською (Росія – Угорщина), Сашею Курмазом та Олександром Стринадко (Україна); а також роботи Пола Чейні (Велика Британія), Елізи Флоренті та Марселя Тюрковски (Франція – Німеччина), Данієля Мелона (Нова Зеландія – Польща), Луїзи Нобреги (Бразилія) та Олексія Салманова (Україна), що взяли участь в резиденції “Турбореалізм: прорив” у 2012 – 2013 роках.

Цай Гоцян, відомий художник китайського походження, перебував на території Ізоляції декілька місяців в 2011 році, після чого він створив серію пороховив картин, а також інсталяції під час свого щільного співробітництва з інституцією. Гоцян погодився розмістити в Ізоляції на постійне перебуваня свою великомасштабну роботу “Колискові”, що складалася з шахтарських вагонеток, наповнених предметами праці та побуту шахтарів.

Низка художніх робот, переважно українських художників, булa придбанa після закінчення виставок, що тривали у Медпункті, ізоляційному просторі, призначеному для роботи з українськими художниками-початківцями. Ізоляція придбала скульптури Маши Куліковської, фото Олексія Салманова, фотографічний перфомативний об'єкт Жанни Кадирової та текстильну скульптуру Люби Малікової, що брали участь у виставці “Гендер в Ізоляції”.

Під час свого донецького періоду окрім підтримки місцевної художньої сцени, Ізоляція також запрошувала міжнародних художників для створення робіт у діалозі с місцевим середовищем та з урахуваннями ізоляційної історії. З 2010 по 2014 роки в Ізоляції створили свої роботи Кадер Аттія (Франція), Данієль Бурен (Франція), Леандро Ерліх (Аргентина), Моатаз Наср (Египет), Ханс Оп де Бек (Бельгія), Паскаль Мартін Таю (Камерун – Франція).

Подарунки, а також купівля робот художників, які в той чи інший спосіб були задіяні в освітніх чи соціальних проектах інституції, складають окрему категорію в колекції. До неї відносяться роботи українців Павла Макова, Романа Мініна, Гамлета Зіньковського, Івана Семесюка, Жанни Кадирової, а також Андрія Логінова (Беларусь – Німеччина), Олександра Некрашевича (Беларусь), Едуардо Срура (Бразилія), Жан Хуана (Китай) та інших.

На жаль, вагома частина колекції була втрачена під час військового захвата Ізоляції про-російськими терористами, який стався в червні 2014 року. У перший день захвата інституція змогла евакуювати частину колекції, коли терористи дозволили винести з території все, що на їх думку, не становили великої художньої цінності. Але вже на наступний день ворота Ізоляції були зачинені для членів команди. Більш того, багато художніх робіт, серед яких знаходилися найзначніші та найцінніші, не могли бути евакуювані в принципі, тому що вони були вбудовані в архитектуру та ландшафт самої території. Серед втраченого – інсталяції та великомасштабні об'єкти Данієля Бурена (Франція), Цая Гоцяна (Китай), Леандро Ерліха (Аргентина), Кадер Аттія (Франція), Паскаля Марина Таю (Камерун-Франція), Люби Малікової, Жанни Кадирової, Гамлета Зіньковського (Україна) та інших художників. На поточний момент Ізоляція складає список загублених творів. Багато художників, що працювали з інституцією, допомагають Ізоляції відновити втрачене: вони або реконструюють свої роботи, або пропонують нові замість загубленого.

Ізоляція сердечно дякує усім креативним людям, з якими вона працювала та які стали частиною ізоляційної родини, за те, що вони збагатили ізоляційну програму своєю присутністю, знаннями, навичками та ентузіазмом, а також за те, що вони не залишають інституцію під час випробовувань, безкорисливо допомогаючи відновити втрачене.

Наостанок, втрата найпершого артефакта Ізоляції, металевого оленя, що був створений одним з шахтарів в 1955 році, та поставлений на верхівку терикона на території інституції, на жаль, непоправна.

Двері Ізоляції в Донецьку залишаються зачиненими.