Річард Енсетт (1966 року, Великобританія) — фотограф, який отримав безліч нагород, відомий своїми провокаційними знімками. Здобув вищу національну дипломну освіту в області редакційної та рекламної фотографії у Рочестерській школі мистецтв та дизайну.

Його знімки знаходяться в постійних колекціях Національної портретної галереї, Лондон, Бібліотеки та архіву Канади, Національної бібліотеки Франції, Смітсонівського інституту, та багатьох інших. Його знімки були частиною великих спільних виставок. Художник отримав багато нагород, в тому числі: Arte Laguna 12/13, 1-й приз за документальний фільм з образотворчого мистецтва на Grand Prix de la Decouverte 2013 і отримав золоту нагороду на Prix de la Photographie'11, Sony World Photography Awards — «НАРОДЖЕННЯ, портрет художника Грейсона Перрі» (2019).

Річард Енсетт говорить, що:

«Моя практика — це традиційний портретний живопис, оскільки між моделлю і фотографом є навмисні і надумані відносини. Це також дослідження, що постійно записується, результати якого аналізуються і повторно представляються, змінюючи контекст і наратив, пропонуючи іншим взяти участь у дослідженні наших відносин зі світом.

Цей постійний аналіз місця відображає мої унікальні обставини, і я використовую фотографію, щоб досліджувати свої відносини з іншими людьми і як реалістичну середу, щоб досліджувати природу реальності і наше ставлення до неї. Моя особистість, моє місце в суспільстві і моя здатність співчувати іншим рухають постійним пошуком відчуття місця».

Марина Блек — канадська художниця, фотографиня. Центральні теми її робіт, чи то фотографія, малювання або письменництво, — це смертність і страждання, краса і приниженість людського тіла, індивідуальність і пам'ять.

Більшу частину її робіт можна віднести до категорії «портрета», але замість того, щоб представляти реальну людину, вони представляють стан душі. Вона цікавиться емоційною правдою в житті людей: яке їхнє існування під поверхнею? Після багатьох років фотографування вона все більше цікавиться тим, як тіло людини стає багаторівневою картографією невисловленого, художницю інтригує напруженість між застиглими і плавними жестами, які висловлюють наші глибокі протиріччя.

Художниця працює в аналогових, цифрових і безкамерних технологіях, їй подобаються тактильні якості знімків і робота з фрагментами, які часто приводять її до нових місць.

Блек отримала премію W. Lawrence Heisey Graduate Award за видатні досягнення у творчій та науковій роботі, а також ряд грантів Ради мистецтв Онтаріо. Вона була експонентом Міжнародного фестивалю фотографії FOTOFEST у Х'юстоні, США, та Міжнародного фестивалю фотографії CONTACT в Торонто, Канада.

Роботи Блек були показані на персональних і групових виставках по всьому світі та розглянуті в численних публікаціях з образотворчого мистецтва.Її фотографії включені до суспільної колекції Державного музею спадщини Малаги, Іспанія; до Альянс Франсез в Канаді; ІЗОЛЯЦІЇ, Україна.

Роботи Марини представлені в Catherine Edelman Gallery в Північній Америці, Galerie VU' у Франції, Lumina gallery в Норвегії.

Марко Цитрон (1974, Італія) — італійський художник, фотограф. Під час Резиденції в ІЗОЛЯЦІЇ, Донецьк, в 2011 році створив фотокнигу Urbanism 1.01 / Урбанізм 1.01, і представив її на колективній виставці резидентів — Мінлива хмарність.

Саша Курмаз cтав відомим, як стріт-арт художник на початку 2000-х під псевдонімом «Гомер», а зараз створює концептуальні проекти, в яких використовує фотографію і форму публічної інтервенції.

Народився 1986 року в Києві. У 2008 році закінчив національну академію керівних кадрів культури і мистецтв (НАКККіМ). Зараз живе і працює в Києві.

У 2010 році Курмаз був номінований на премію імені Казимира Малевича, в 2013 і пізніше 2018 - на премію PinchukArtCentre, а через рік в 2014 став стипендіатом програми міністра культури і національної спадщини Польщі Gaude Polonia. 

У тому ж 2014-му він потрапив в число талантів за версією авторитетного голландського журналу про фотографію FOAM, а після цього став переможцем в престижному конкурсі Talents від C/O Berlin, в рамках якого міжнародне журі щороку відбирає чотирьох найбільш перспективних художників.

Флавія Жункейра (Сан-Паулу, 1985) — бразильська художниця, живе і працює в Сан-Паулу. Магістр візуальної поезії в Університеті Сан-Паулу (США) і бакалавр мистецтв у FAAP Foundation. Також вивчала фотографію на факультеті комунікації в FAAP Foundation.

Флавія працює в техніці фотографії, інсталяції та інтервенції. Наприклад, серія Palacetes, 2018, складається з 6 постановочних фотографій палаців і показує результати інсталяцій, виконаних в невеликих палацах і старих маєтках класичної архітектури епохи Відродження, які вказують на багатство і розкіш. Як кімнати, так і простори (з люстрами, колонами і благородними підлогами) були переконфігуровані шляхом вставки простих елементів вечірок, таких як повітряні кулі, конфетті та карусельні коні.

Художниця таким чином пропонує реконструкцію пам'яті цих просторів через зображення, яке стає більш-менш вигаданим документуванням, що приносить ефімерну реальність, як ніби ми беремо участь у сценах фантастичної казки.

Інтервенції з грайливими предметами, іноді підсилюють розкішні особливості простору, а іноді можуть принести почуття самотності і зникнення, тому що ні в одному з них не видно персонажа, оповідь відбувається тільки через предмети, більша частина з яких є тимчасовими предметами (повітряні кулі наприклад), імовірно, як тільки вечірка добігає кінця, навколишнє середовище знову стає пам'яттю про історичне архітектурне благо, яке живе у своєму минулому.

Друкована й технічна якість фотозображень підсилює штучність естетичного кітчу, повторюючи характеристики просторів з таким же завзяттям, з яким монтується робота.

Серед основних проектів і колективних виставок, в яких художниця брала участь, були наступні: Культура і конфлікт: ІЗОЛЯЦІЯ у вигнанні в Палаці Токіо, Художня програма Світового банку, Фестиваль фотографії в Каунасі, Індивідуальна виставка Завтра я буду народжений знову в Cité Dês Arts, Нова програма фотографії Музею зображення і звуку, Ітамаратинський конкурс і так далі.

Художниця представлена галереями Zipper в Сан-Паулу та Bossa в Майамі.

Наташа Павловська (1982, Москва) — російська художниця та фотографиня. Закінчила Російський державний університет кінематографії в 2008 році, була зарахована на програму PhD фотографії в Університет мистецтв і дизайну ім. Мохол-Надя, Будапешт.

Павловська брала участь в Московській фотобієнале і була лауреатом конкурсу Срібна камера 2006. 

Пейзаж, трансформований під впливом радянської ідеології, є головною темою роботи Missing Space / Простір, якого бракує, створеної під час резиденції в ІЗОЛЯЦІЇ у 2011 році в Донецьку.

Проект Missing Space був знятий в Донецькій та Луганській областях Східної України.

За задумом радянських будівельників, територія Донбасу стала б «пролетарським раєм», штучно створеною гірничодобувною столицею. Робочі з усієї країни були привезені в це безлюдне, посушливе місце, і навколо шахт і заводів виросли нові міста. Проект фіксує територію Донбасу і те, що залишилося від цього величезного радянського експерименту, через 20 років після його завершення.

Олександр Стринадко (1961 року народження, Донецьк) — донецький документальний фотограф, член Спілки фотохудожників України.

Вже багато років він продовжує знімати тільки на плівкові далекомірні камери, не визнаючи цифрових камер, в абсолютній більшості працює тільки у чорно-білій гамі, вкрай рідко в кольорі.

Здобув вищу освіту в Донецькому політехнічному інституті за фахом гірничий інженер-електрик і, відпрацювавши три роки після закінчення вузу за розподілом, повністю присвятив себе фотографії, яка виявилася і «найбільшим захопленням» життя.

Жанр, в якому працює Олександр, сам художник описує так: 

“Ще за радянських часів ми з друзями називали цей жанр «суб'єктивний документалізм». Погляд на навколишнє, що містить в собі певне ставлення відповідно до світогляду автора. 

Я не прагну робити красиві картинки. Напевно, мало хто став б фотографувати те саме, що і я. Хоча в усьому, що знімаю, я бачу красу. Все це мені дуже дорого"

Борис Михайлов  (1938, Харків) — український арт-фотограф, що постійно живе в Берліні та Харкові, вважається класиком сучасної фотографії. Роботи Михайлова є концептуальними та соціально-документальними, вони фіксують зміни у побуті та суспільстві, що відбувалися в останні десятиліття Радянського Союзу та після його розпаду. Був лауреатом престижної премії фундації Хассельблада (1994), його альбом Незакінчена дисертація увійшов до десятки найкращих фотоальбомів світу, почесний академік Національної академії мистецтв України (2014).

Художник закінчив Харківський інститут комунального будівництва і Московське вище художньо–промислове училище ім. С. Строганова. Здобув спочатку освіту як інженер-механік, почав фотографувати у віці двадяти восьми років як аматор. В кінці 1960-х  КДБ знайшло знімки оголеної дружини Михайлова і він втратив роботу, внаслідок чого зміг сконцентруватися на фотографії. З середини 1990-х митець постійно проживає в Берліні, де в мистецьких колах його називають Боб. В 2007 Михайлов брав участь у Венеціанському бієнале, представляючи Україну.

Михайлов також працював запрошеним професором кафедри візуальних досліджень навколишнього середовища Гарвардського університету (2000), академіком Німецької академії мистецтв, викладав у Лейпцизькій академії візуального мистецтва (2002—2003).