Територія ІЗОЛЯЦІЇ в Донецьку залишається захопленою. Зараз фонд знаходиться в Києві.

<em>Присутність відсутності, або Теорія катастрофи</em>

Присутність відсутності, або Теорія катастрофи

19.05.2016—19.06.2016

19 травня 2016 року о 18:00 в фонді ІЗОЛЯЦІЯ відкривається міжнародна виставка Присутність відсутності, або Теорія катастрофи (кураторка Кетрін Дрейк, США). Три митці з Албанії, Греції та Туреччини презентують 16 відео-робіт та дві фотосерії, що супроводжуватимуться site-specific інсталяцією Петроса Ефстатіадіса. 21 травня о 13:00 відбудеться кураторська екскурсія виставкою.

Митці Леонард Кілафі, Петрос Ефстатіадіс та Алі Казма походять із Албанії, Греції та Туреччини – країн, які свого часу входили до Османської імперії, але сьогодні обрали цілком різний політичний курс. Охоплюючи різні території Європи, Балкан та Близького Сходу, ці країни відображають стійкі тенденції до інтеграції та дезінтеграції, що виходять за межі штучних політичних конструктів, – реальність, яку сьогодні яскраво демонструє міграційна криза в Європі та конфлікти на Близькому Сході та в Україні.

Виставка резонує з ситуацією в ІЗОЛЯЦІЇ та Україні, що має довгу й складну історію відносин із Османською імперією, та де досі проживає понад 200 000 етнічних греків. Фонд ІЗОЛЯЦІЯ, заснований Любов’ю Михайловою на території колишнього заводу ізоляційних матеріалів у Донецьку, було захоплено 2014 року озброєними представниками самопроголошеної «Донецької народної республіки» та вигнано до Києва, як і багатьох інших біженців із Донбасу. Твори мистецтва на території фонду в Донецьку було знищено як «аморальні»: цю культурну тактику застосовують численні режими, які ставлять за мету встановити гегемонію однієї ідентичності та історичного наративу.

Особлива «алхімія» місця – це потужна суміш історії та завоювань, культурної пам’яті та міфології, політики та національної ідентичності, ландшафту та географії, де наративи переможців вписуються у топографію в формі фізичних та ефемерних залишків. Чужі елементи заходять на територію, лишаються там на певний час, і зрештою їхні залишки стають невід’ємною частиною цієї культури, а походження того чи іншого елементу забувається й стирається з колективної свідомості. Відсутність також присутня у людях, відірваних від своїх домівок, як про це пише поет Махмуд Дервіш у вірші У присутності відсутності.

Переміщення людей призводить до ностальгії, а потік мови й культури є рікою, яку неможливо спинити. Бурхливе минуле народів повсякчас проступає крізь тріщини колективного несвідомого, часто у формі екстремізму. Три митці з трьох країн досліджують речі, що стають частиною нашої ідентичності, речі, які ми забираємо з собою, куди б не йшли, і які вертають до своїх витоків, мов метелики, що летять до світла.

Леонард Кілафі: Албанію сьогодні визначає більшою мірою те, що було, залишки минулого – ніж те, що є зараз. У своїх відео та фото Кілафі задокументував поступову зміну міського ландшафту Тірани, досліджуючи розкидані свідчення, що лишилися після повалення кількох режимів, та розмірковуючи про пам’ять як єресь, а також про ненадійність писаної історії. Його критичні та поетичні зображення є роздумами про пам’ять та час як феноменологічну алхімію, в якій суб’єкт та середовище змішуються та перетворюються на нероздільну емоційну єдність. «Коли ти живеш посеред цього процесу, то у певному сенсі стаєш його частиною», - каже Кілафі.

Фотографії, зняті з вікна квартири митця протягом одного року, увійшли до відео Житло, створеного після знищення велетенського парника та будівництва на його місці масивних нових споруд. Ці зображення відображають наше притлумлене психологічне сприйняття довкілля, що поступово змінюється, і перетворення в них вдається помітити лише після тривалого уважного споглядання. На відео Шепіт і тіні кадри екскаватора, що працює вночі, супроводжуються записом жінки, яка декламує Політику Арістотеля. Неспішні рухи ковша та заспокійлива мантра жінки перетворюються на гіпнотичний балет, підкреслюючи невідповідність сучасної реальності демократичному ідеалу. Відео Пісня цвяха та Приватне шоу передають траурну атмосферу руїн; Сізіф показує даремні потуги комахи видратися на цегляну стіну. Також на виставці демонструватимуться 12 кольорових фотографій з серії Нерухомість.

Петрос Ефстатіадіс: Якщо Албанія прагне до панацеї капіталізму, Греція є прикладом посткапіталістичного розвитку, коли криза веде до альтернативної економіки та повернення до землі як джерела продуктів харчування та моделі колективного співіснування. Митець співпрацює з мешканцями свого рідного села у Македонії, Ліпаро (населення 400 осіб), де він створює примарні фотографії та відео, сповнені безпристрасного гумору, які показують як занепад, так і відродження, навіть підготовленість до революції, але понад усе – несуттєвість змін політичних режимів та катастрофічних подій. Глобалізація здається дрібничкою поруч із одвічними цінностями та щоденним виживанням людей.

«Все, що вам потрібно, можна зробити з підручних предметів: пам’ятаю, як я робив бомби з банок з-під маминого спрею для волосся», - каже митець. Селяни у Ліпаро досі розмовляють на турецько-слов’янському діалекті (давно забороненому грецьким урядом), розповсюдженому на Балканах, де етнічні розбіжності між державами споконвіку призводили до конфліктів.

Відео: Останній нормальний чоловік, Ліпаро, Καταφύγιο (Сховище), Діаманти, Лайно. Також буде показано фотографії з серій Lohos (Загін) та В’язниця, а також site-specific інсталяцію митця.

Алі Казма: Турецький митець зображує людське існування як серію ритуальних актів віри, виробництва та збереження перед лицем невідворотності того, що все розпадеться та колись зникне. Так, його серія Перешкоди показує, як люди використовують свої тіла, щоб протистояти конформізму, життєвим негараздам та навіть смерті. Школи та в’язниці, які складають «карцерний архіпелаг» Мішеля Фуко, нав’язують урядову систему цінностей, і Казма описує людей, які пристосовуються до життя у цих закладах за допомогою маленьких бунтів, зокрема проявів індивідуальності. У Таксидермісті він зосереджується на музейній практиці встановлення ексклюзивності за рахунок інклюзивності, коли зразки лише певних видів зберігають для демонстрації еволюції у природі.

У школах висять портрети Ататюрка та лідерів Османської імперії поруч із скелетами та опудалами наших предків; будинок митця наповнений портретами та цінними предметами, успадкованими від пращурів, – знаками, якими ми творимо значення та ідентичність. Всі ці вправи свідчать про вроджене, невтомне та зрештою даремне прагнення людства формувати та контролювати фізичне середовище. На цих відео видно постійні перетворення та конфлікти, притаманні цьому небезпечному танцю, який є також джерелом краси життя.

Відео: Дім, Школа, В’язниця, Таксидерміст, Джинсова фабрика та Клерк.


ДЕТАЛІ ВИСТАВКИ

Кураторка: Кетрін Дрейк.

Митці: Леонард Кілафі, Петрос Ефстатіадіс, Алі Казма.

Відкриття:
19 травня 2016, 18:00 - 20:00.

Адреса:
Вулиця Набережно-Лугова 8, другий поверх.

Розклад роботи:
19 травня – 19 червня 2016, 12:00 - 20:00, без вихідних.

Відеоархів