Місце зустрічі. Виставка українських художників

17 травня ІЗОЛЯЦІЯ відкриває виставку «Місце зустрічі», в якій візьмуть участь 12 українських художників: Жанна Кадирова, Юля Костерєва, Юра Кручак, Максим Луночкін, Анна Надуда, Іван Світличний, Лєра Полянскова і Макс Роботов, Ярослав Коломійчук, Денис Саліванов, Віктор Харкевич, Аліна Якубенко.

Дана виставка є кураторським експериментом, який відходить від звичної концепції виставки як набору художніх робіт, що ілюструють якусь тему. «Місце зустрічі» не слідує ілюстративній логіці. Спосіб її створення скоріше нагадує в'язання, для якого беруться нитки різної текстури та кольору, що зрештою сплітаються в єдине полотно. Полотно, яке, парадоксальним чином, є водночас і цільним (бо тримається одним пов'язаним шматком), і пористим (бо між з'єднувальними петлями присутні незаповнені прогалини та паузи у в'язаній текстурі - моменти виходу в інші тематичні, емоційні та методологічні площі).

Нитка перша, тематична: соціальність

Як нам навчитися бути частиною соціального організму? Для того, щоб стати частиною соціуму, тобто сфери публічної, необхідно вийти зі сфери приватної. Але куди конкретно потрапляють жителі українських міст, переступивши поріг свого дому-мушлі, в якому вони ховаються від зовнішнього світу? Де в сучасному українському суспільстві залишилися місця та можливості для усвідомлення себе інтегральною частиною групи? Де ми маємо можливість бути присутніми як соціум - не як друзі або родичі, а як громадське тіло, якому належить цей будинок, ця вулиця, це місто, ця країна? Ми найчастіше стикаємося з іншими в торговому центрі, в кінотеатрі, на стадіоні, на концерті - у місцях споживання матеріальної та спектакулярної культури, але чи відчуваємо ми себе при цьому частиною соціуму, чия думка, воля, емоційний та інтелектуальний досвід значущі?

Дана виставка в ІЗОЛЯЦІЇ створює місце зустрічі, куди відвідувачі запрошуються не стільки для чергового споживання інтелектуального чи матеріального продукту, скільки для можливості перебування разом та усвідомлення себе частиною цілого, яке спільно споглядає, слухає та переймається.

Нитка друга, методологічна: наукова та художня свідомість

В'язані петлі виставки складаються з робіт, що балансують на межі науково-технологічної та художньої свідомості. Таке злиття науки, технології та мистецтва аж ніяк не є зіставленням того, що не можна порівнювати, як часто є повсякденною думкою, яка приписує логічну раціональність науковій сфері та хаотичну емоційність сфері художній. 

Вчені та художники мають подібну методологію мислення, що обходить мовне конструювання світу. Звичайно, мова необхідна для опису наукового експерименту або художньої роботи. Але мова буває зайвою та навіть небезпечною для безпосереднього створення науки чи мистецтва, бо мова кодує певні ідеологічні конструкції, певний погляд на світ, що обмежує сприйняття. Язик не є безневинним - він змушує людей мислити заданими концепціями. Мова - як кінська упряж, що направляє перебіг наших думок у певне русло, створюючи спільний фундамент, необхідний для взаєморозуміння, але водночас обмежуючи та звужуючи нашу свідомість. Вчені та художники оперують не тільки і не стільки вербальним, скільки просторовим мисленням, інтуїцією, емоційними прозріннями та інтелектуальною проникливістю нелингвистичного характеру. Тим самим вони створюють можливі простори поза існуючого ідеологічного поля, виводячи людство на інші рівні сприйняття та усвідомлення світу.

Нитка третя, формальна: світло та звук як скульптурні елементи

Скульптура - це спосіб художнього «промацування» тривимірного простору та активізації цього архітектурного простору, тобто виявлення його обсягу, розуміння його параметрів та, що найцікавіше, розуміння параметрів нашого власного тіла по відношенню до зовнішніх ліній перетину. Скульптура, таким чином, стає «мірної лінійкою», за допомогою якої ми можемо подумати про фізичні складові нас самих. У даній виставці світло та звук є саме такими скульптурно-інсталяційними елементами, які конструюють новий архітектурний простір та активізують його.

Таким чином, всі три нитки зв'язуються в певний візерунок: архітектурно-скульптурний простір створює місце, в якому можлива присутність та прояв соціального тіла. Світло та звук стають містком між науково-технічним експериментаторством та мистецтвом, комбінація яких продукує незвичайну, непередбачувану локацію - простір неможливо-можливий, утопічний, який також має потенціал вказати нам на вектор ймовірних соціальних змін. Якщо ми можемо сконструювати інше місце іншої естетики, це також означає, що ми здатні помислити, створити та практикувати радикально інше суспільство - суспільство майбутнього.

Куратор: Олена Червоник

Подія у Facebook | Подія у Vkontakte | Хештег для Twitter - #izotalk