Останні 100 років більшість передових форм мистецтва досить часто мала критичний характер. Критиці піддавалися політичні, громадські та соціальні аспекти, правила та стереотипи моральності та моралі, сімейного укладу. Велася активна боротьба з жорсткими канонами, властивими мистецтву колишніх часів. Правильним та модним став розтин негативних сторін різних сфер людського буття - як зовнішнього, так і внутрішнього. Гарне та добре стало сприйматися як наївне та застаріле, а правилом «гарного тону» стало шокувати глядача всіма способами, які тільки можливо вигадати. У підсумку, негативний дух став ніби правилом «передового», а до кінця 20-го століття й комерційного мистецтва.

При цьому, у вторинних та третинних хвилях наслідування сам протест, що колись лежав в основі цих процесів, відсутній або носить досить формальний характер. Що не дивно - щоб висловити або хоча б усвідомити справжній глибокий протест, потрібно бути філософом, сміливим, небайдужим, щиро переживати за долю людства, а це складно, так як, по суті, є подвигом. Набагато простіше взяти яскраву емоційну форму, особливо не переймаючись змістом. Це знайшло відображення в одному з показових феноменів епохи - психічно хворим, надламаним, збоченим стало бути модно. Цілі покоління тепер бачать в цьому привабливість.

Особливо складна ситуація склалася в сучасній академічній музиці, де в даний час ми маємо цілий ряд негативних моментів. Перший з них - музика стала майже повністю відірваною від слухача. Її споживачами зазвичай є самі музиканти та композитори. Другий - система викладання, що склалася в сучасних консерваторіях, часто пригнічує в студентах здатність до творення. Отримані знання носять сухий концептуальний характер, а еталоном виконавської майстерності вважається точність, швидше властива комп'ютерному секвенсору, ніж живій людині. У підсумку, музика не несе того цінного яскравого переживання, саме за яке вона подобається слухачам, незалежно від стилю та напрямку.

Показово, що люди, які досягли успіху як автори в сучасній музиці, найчастіше не мають музичної освіти, або це дитяча музична школа. Серед авторів, що відбулися, випускники консерваторій зустрічаються рідко, та, по суті, все одно є самоучками.

У складі ІЗОФОНА представлені академічні композитори, що володіють вільним сучасним мисленням і, в той же час, мелодикою, драматургією, здатністю створювати красу - що є невід'ємною частиною музичного мистецтва до настання деконстуктивної епохи та відмінною рисою музики, що має майбутнє.

Зараз критичного, шокуючого та негативного в мистецтві - більш ніж достатньо. Ми досягли тієї точки, коли спрацьовує природний захист людської психіки, і сам механізм сприйняття стає нечутливим до шоків та підразників з боку мистецтва. Подальший рух у цей бік є безглуздим та безперспективним.

Створюючи ІЗОФОН, ми вирушаємо на пошук нових форм краси та доброти, актуальних для сучасної людини, нових форм гармонії, співзвучної з сучасним зовнішнім простором, що так сильно змінився за останнє сторіччя. Проголошуючи конструктивний рух, ми не випадково звертаємося до авангардних та некомерційних видів музики. Саме на цьому рубежі кипить нова музична думка. Саме тут пріоритетом є творчий пошук, а не заробіток, тому саме тут можливий наступний конструктивний крок.

Питання про критерії констуктивності мистецтва дуже складні, оскільки оцінка мистецтва, як ні що інше, носить яскраво виражений суб'єктивний характер. Одним з найбільш ясних та об'єктивних критеріїв є майстерність - філігранне володіння яким-небудь навиком, інструментом чи технологією, що виводить процес за грань простого використання в царину філософії, духовного пошуку та набуття. Майстерність за визначенням є творчою - сама готовність віддати величезний час та сили, необхідні, щоб стати майстром у якій-небудь області, вже є запорукою позитивних намірів артиста. Щоб стати майстром, треба по-справжньому любити те, що ти робиш. Наявність або відсутність майстерності завжди є очевидною - невміння чи невдачу важко приховати за концепціями та ідеями. Рівень майстерності артиста можна оцінити, не маючи спеціальної освіти та підготовки.

Тому при виборі композиторів ІЗОФОНА головними критеріями стали конструктивність музики, майстерне володіння своїм музичним жанром та гуманізм послання, закладеного в творчості.