Гендер в ІЗОЛЯЦІЇ
20 квітня 2012 — 1 липня 2012
Процес самоскроєння закладається в основу продуктивного розуміння ґендеру. Люди народжуються з певними біологічними відмінностями, але моделі їхньої поведінки з цими відмінностями безпосередньо не пов'язані. Люди думають та діють відповідно до ґендерних норм, що побутують та (ре)продукуються у певному суспільстві. Патріархат функціонує як ґендерна поліція, як диктаторська система, що нав'язує вузькі рамки поведінкових стереотипів і застосовує репресивні засоби до тих, чий психологічний, фізичний та інтелектуальний досвід не відповідає патріархальному виміру. Ґендерна проблематика видається особливо гострою для України, чия культурна парадигма у більшості випадків базується на патріархальних ґендерних нормах.
Ідея виставки Гендер в ІЗОЛЯЦІЇ — здійснити аналіз соціальних та психологічних механізмів ґендерного конструювання, оминаючи просте перерахування ґендерних стереотипів, що вже існують в Україні. Одна група митців (Вікторія Миронюк, Роман Боднарчук, Марина Скугарєва, Ксенія Гнилицька, Лада Наконечна, Аліна Копиця, Леся Хоменко, Жанна Кадирова) використовує рольову поведінку та стратегію мімікрії як головні елементи гендерної перформативності та намагається зрозуміти, які соціальні та психологічні механізми примушують людей наслідувати непродуктивні гендерні моделі. Друга група (Аліна Клейтман, Любов Малікова, Маша Куліковська) за допомогою засобів аб'єктного мистецтва (від abject) — мистецтва відразного — досліджують почуття тих, чиї ментальні, психологічні та фізичні характеристики не вкладаються у розповсюджену ґендерну норму певного суспільства. Олексій Салманов, Маша Шубіна та арт-дует Synchrodogs (Таня Щеглова та Роман Новен) розмірковують над метафоричними шляхами відходу від патріархальних ґендерних стереотипів.
Виставка ставить питання, де і як знаходити простір психологічної свободи у суспільстві, в якому побутують вузькі і занадто обмежeні ґендерні норми. Побіжний огляд радянського ґендерного міфу виявляє історичний контекст для аналізу ґендерної проблематики в Україні. На початковому етапі становлення радянської держави пропагувався міф про«нову людину», чиї ґендерні характеристики і стать підпорядковувалися політичній приналежності. Жінки сприймалися нарівні з чоловіками з огляду на свої інтелектуальні та виробничі можливості й тому теоретично мали рівні права згідно з конституцією нової радянської держави. Цей міф залишився утопічним інструментом та джерелом ідеологічно зумовленої експлуатації. Намагання запровадити міфологію «нової людини» призвело радше до примітивного використання і жінок, і чоловіків, ніж до емансипації від патріархату.
Однак, чи справедливо стверджувати, що в сучасному українському суспільстві побутують лише патріархальні ґендерні моделі? В сьогоденній Україні пробиваються паростки свободи — незважаючи на те, наскільки малими чи слабкими вони можуть виглядати. Звідки виникають ознаки цієї ґендерної емансіпації та як вони розвиватимуться надалі? Мета виставки —зіставляючи радянські ґендерні моделі та парадигми, що характеризують українське суспільство XXI століття, сприяти активному формуванню дискурсу ґендерного конструювання, досліджувати причини, за яких уявлення про ґендер виступають репресивними механізмами, а також замислитися над потенціальнимиможливостями відходу від патріархальної обмеженості в українському контексті.
Куратор: Олена Червоник
