Территория ИЗОЛЯЦИИ в Донецке остаётся захваченной. В данный момент фонд находится в Киеве.

Повсякденний онлайн: що він дає мистецтву та освіті?

Як альтернативна освіта змінюється завдяки технологіям і чому не варто фокусуватися виключно на візуальному сприйнятті світу?

У своїй роботі творча группа Variable name/Назва змінна та громадська організація “Культурні географії” посилаються на мультидисциплінарний підхід та кроссекторальніть.

Щоб підтримати дискусію про важливість альтернативної освіти і розширення поглядів на освітній процес загалом, учасниці вищезгаданих проектів Валерія Карпань та Марина Хрипун пояснюють власні методи роботи та причину зацікавленості культурними явищами, які опиняються у фокусі їх проектів.

Валерія та Марина були кураторами двох брошур про актуальні мхудожні практики для дітей і підлітків у рамках проєкту “Лабораторія сучасного мистецтва” від фонду ІЗОЛЯЦІЯ. 

Текст: Валерія Карпань, Марина Хрипун.

В умовах ізоляції та локдауна ми досліджували світ діджитального, розмірковуючи про нову сенсорність. Відчуття та фізичний досвід людей з часом все частіше зумовлюються імпульсами технологій, які продовжують наше тіло у вимірах поза державними кордонами і карантинними обмеженнями. Звісно, технології вже давно змінюють та доповнюють нашу реальність, проте, ще ніколи зухвалі думки про повсякчасний онлайн не видавались такими природними. 

Нові стратегії пошуку, обробки інформації та взаємодії між людьми трансформують гуманітарний інструментарій. Швидкий доступ до великої кількості даних та новітні інструменти, які візуалізують ці дані (наприклад, додаток Tableau), існування глобальних мап (Google Maps чи GHSL) тощо призвели до зміни способу, у який ми генеруємо знання про себе та світ навколо.

Спільне «третє око»

Безумовно, технології сприяють посиленню глобальних зв’язків та впливають на міжнародну взаємодію. Наприклад, перша фотографія освітленої земної кулі, яка була створена 7 грудня 1972 року командою «Аполлон-17», змінила візуальну культуру людства, адже на світлині Земля здавалася одночасно величезною і такою, яку можливо пізнати. Виявилось, що світ красивий у своїй глобальній цілісності. Це фото з назвою “The blue marble” вплинуло, зокрема, на рухи енвайронменталізму. І хоча воно вважається класичним зображенням планети, сьогодні ми можемо пересвідчитись у множинності її образів. Тобто, це фото більш не є єдиним джерелом нашої уяви про Землю. Інструментів стало більше. 

Так, наприклад, прокладання маршрутів за допомогою додатків на кшталт GoogleMaps дає можливість споглядати мапи різних фрагментів Землі через «зір» супутників. Підприємства, що видобувають копалини, теж використовують знімки з космосу, фокусуючись при цьому на особливостях ландшафту. Метеорологічні станції спостерігають за рухами хмар та циклонів, щоби вчасно попередити про зміни погоди. Людство ніби частково делегувало зір технологіям в обмін на можливість бачити цілісне зображення середовища навколо.

Споглядання глобальних образів планети підживлює критичне мислення та стимулює появу мистецьких проектів, які використовують технології (наприклад, проект Міхаеля Вольфа Street View).

Освіта поза межами

Вплив технологій на гуманітарне знання розповсюджується і на педагогічну практику. Виклики карантинного режиму змінюють не лише повсякденне життя на глобальному рівні, але й умови отримання освіти у різних країнах.

Глобальний стан інтеграції студентів у онлайн-навчання, адаптація інструментів і програм вказує на те, що постпандемічний ринок освіти дуже зміниться. Індикатором цих змін є бюджети інвестицій в онлайн освіту. До карантину вартість технологій, які забезпечували онлайн навчання, досягли 18,66 млрд.$ (в 2019 році), а після COVID-19, вартість інвестицій у відеоконференції і інше програмне забезпечення для онлайн-навчання передбачає 350 млрд.$ (цієї суми вони сягнуть до 2025 року).

Сьогодні структура освітніх програм тяжіє до проектності, завершеності, короткочасності, модульності. Виставки, зустрічі, відкриті лекторії поступаються місцем онлайн подіям. Залучення електронних матеріалів, відео, аудіальної інформації і вправ, які передбачають використання програмного забезпечення і електронних бібліотек, слугують інструментами для створення кастимізованих професійних словників. Всі ці можливості викликають надзвичайний ентузіазм, натхнення, і, одночасно, тривогу. Об’єми доступної інформації  загрожують аудиторії перевантаженням та втратою уваги, тому необхідність взаємодії офлайн стає максимально відчутною.

І все ж офіційні регламенти навчальних процесів, що регулюються державою, залишаються доволі інертними та не встигають бути чутливими до вимог сьогодення. Стандартизовані класи у загальноосвітніх середніх школах досі налічують тридцять і більше учнів і учениць. Некомфортна і небезпечна в умовах пандемії  кількість людей в одному фізичному просторі не підходить і для занять онлайн. 

Разом із тим, аудиторія, зацікавлена у зручному освітньому продукті, не обмежується учнями/цями інституцій. Тому перед освітніми проектами, які реалізуються в умовах пандемії, постає складне завдання не лише створити вдумливий курс, але й забезпечити умови для підтримки дистанційного вчителя та самостійного учня. За умови моментального доступу до академічних матеріалів некритичне засвоєння знань про навколишнє середовище, як це передбачає традиційна система освіти, перестає бути актуальним. Для студенток і студентів стають важливими навички аналітичного мислення та адаптивність, щоб учні/ениці самостійно могли проводити вибір інформації, а також мати власні судження і висновки. 

Якими можуть бути навчальні матеріали 2020 року? 

Раптове зменшення мультисенсорних досвідів через соціальну дистанцію повертає актуальність друкованим книгам, дослідницьким щоденникам та робочим зошитам, макетам та ментальним мапам, розміщеним у просторах кімнат. Одночасно, у навчальні процеси інтегруються електронні ресурси, які потребують переосмислення задля доступності для різних типів аудиторій. Оновлена освітня методологія має балансувати між аналоговим та діджитальним, щоб самостійні учні не втрачали зв’язок між масивом онлайн знань та фізичною реальністю.

Ось чому, працюючи над освітніми зінами для проекту «Лабораторія сучасного мистецтва», ми вкладали в них не лише завдання з критичного мислення, але й тренування навичок критичного застосування інструментів. Їх мають розвивати викладачі/ки та учні й учениці будь-якого віку. Це дозволяє інтегруватися в глобалізовані освітні стандарти і водночас мати змогу розвивати локальні методи.

Наші освітні програми залучають інструменти сучасного мистецтва для інтерпретації різноманітних культурних явищ, а також дослідження суміжних дисциплін. Тож, пропозиція проекту Гуртобус долучитись до створення брошури та онлайн-семінару в рамках проекту «Лабораторія сучасного мистецтва» видалась чудовою можливістю поєднати актуальні мистецькі течії, неформальну культуру і теоретичні знання у toolkit для потреб різних користувачів/ок.

Фрагмент випуску Лабораторії сучасного мистецтва "Цифрові почуття: тіло і дотик у медіа-мистецтві", кураторки Валерія Карпань і Марина Хрипун.

Також цього літа «Культурні географії» долучились до міжнародної взаємодії в рамках проекту Датського інституту “Online cultural camp for youth”. Курс запрошував молодих дослідників і дослідниць міст визначити потреби локальних громад і розробити прототип проекту, використовуючи інструменти, якими послуговуються сучасні художники/ці. Весь процес передбачав мікс дискусій, індивідуальної практики і роботи в групах, для чого ми використовували додаток MURAL. Програма, яка повністю відбувалась онлайн, виявила, що в різних невеликих містах України є багато талановитих тінейджерів-активістів, які готові розробляти і реалізовувати своєчасні і концептуально глибокі культурні проекти. Серед пропозицій, які розробили студенти/ки курсу: репрезентація феномену мистецького сквоттингу у публічному просторі, онлайн-дослідження вуличних написів, інтервенції у публічні простори малих міст, направлені на відновлення стертої пам’яті про важливі міські події.

Подібні альтернативні освітні програми наразі є ресурсом, який частково покриває потребу розвитку критичного мислення, що очікується від офіційної освіти. Чи дійсно Інтернет-проекти можуть сприяти поступу загальнодоступної освіти в сторону автономності студентів/ок – питання, яка розгортається прямо зараз. 

Серед успішних кейсів популярних міжнародних освітніх онлайн-проектів: Coursera, edX, TED-Ed, Udemy, Codeacademy.

Приклади спеціалізованих ресурсів для культурних агентів: онлайн-події CEC ArtsLink, FOROOM | Digital transformation in a time of pandemic, події Freeport institute.

Серед українських: Prometheus, онлайн-курс для кураторів/ок від галереї Артсвіт, який відбувся цього літа, онлайн-проект .

З якими підходами працюємо ми?

Наші проекти пов’язані переважно з такими темами:
- креативний протест (курс з цього напрямку ми розробили для полтавської галереї Art Jump);
- практики комеморації (проекти «Сліди міста», «Живі пам’ятки» для дослідників та дослідниць з України і Німеччини, а також проекти, реалізовані у співпраці з організацією «Студії живої історії»);
- міське планування (проекти «Велике місто, маленьке місто» (Київ), «Гра районів» (Київ), «8 зала», який ми реалізовували у Дніпрі в рамках резиденції галереї Артсвіт);
- інклюзивністьІнклюзивна лабораторія»);
- мистецтво залучення (проект “Watch out” у Любліні (Польща), «Будинок Новікова» (Київ).

Теорія і практика

При плануванні занять ми звертаємось до використання технологій з залученням специфічної теоретичної оптики, а саме – сучасної феміністичної теорії (роботи Юлії Крістєвої, Лінди Нохлін, Донни Харауей, Джудід Батлер тощо ) та постколоніальної критики (Едвард Саїд, Гаятрі Співак, Гомі Бгабга та інші). Все це поєднується з урбаністичною теорією (праці Джейн Джейкобс, Яна Гейла, Річарда Флоріди, Роберта Парка, Луїса Вірта та інших), що створює умови для взаємодії, співтворчості викладачів/ок і учнів/иць у рамках освітніх курсів. 

Звичайно, інколи структура запланованого курсу або воркшопу не передбачає глибокого теоретичного заглиблення і орієнтована здебільшого на практику. До таких курсів ми додаємо силабус із посиланнями на першоджерела та невеликими словниками по темі. У зінах, створених в рамках Лабораторії сучасного мистецтва, є практичні рекомендації – це не залишає читачів та читачок самотніми, а, навпаки, інтегрує їх до спільноти зацікавлених. 

Мультисенсорність як частина майбутнього

Діджиталізація навчання, зумовлена карантином, певною мірою імпонує нам, оскільки поєднується з зацікавленістю у міксуванні дисциплін і досвідів. Наприклад, під час занять для нас важливо говорити про публічний простір і способи самовираження у ньому. Одночасно – про роль сучасних технологій і онлайнових форм взаємодії, які посилюють відчуття рівних умов залученості. 

Коли середовищем для навчання виступають онлайн платформи, учні і вчителі опиняються в умовах рівності, принаймні, на рівні фізичної організації простору. Адже на відміну від ієрархічно організованого простору класу чи аудиторії, онлайн-конференція передбачає можливість перебування всіх учасників/иць у приватному домашньому просторі, серед знайомих речей і комфортних умов. 

До того ж, поєднання досліджень у просторі міста з онлайн роботою відповідає нашій практиці структурування занять. Зазвичай, під час теоретичної частини освітніх занять, які направлені на дослідження міст («Велике місто, маленьке місто», програми у Славутичі і DocuDays, “Watch out!”), колективної пам’яті (“Living monuments”, «Сліди міста») і сучасної культури («Музей поза стінами», курс креативного протесту) всі задіяні працюють над аналізом сучасної культури, формулюванням самостійних висновків і опрацюванням масивів даних. Практична частина, як правило, передбачає польові, частково самостійні дослідження та створення продукту у взаємодії з публічним простором чи інституціями. 

Мультисенсорний досвід можуть забезпечувати як сучасні цифрові технології, так і аналогові інструменти (тактильні текстури синтетичних і природних поверхонь, звуки і запахи оточення тощо). Наприклад, дитячі інтерактивні виставки WRO art centre (Вроцлав, Польща), активізують різні органи сприйняття. На нашу думку, саме залучення різних відчуттів та зміщення уваги з візуальних вражень у бік інших можуть поглибити взаємодію між усіма учасниками та учасницями освітнього процесу і навколишнім середовищем. 

Вимір людського тіла завжди був важливою складовою процесу передачі і засвоєння знань, тож цей вимір має бути збережений та інтегрований в тому числі у віртуальний досвіди. Це дозволить створити умови для розширення інструментів сприйняття та відтворення дійсності. Саме у цьому була ідея зінів «Лабораторії мистецтва», які були створені у двох форматах – цифровому і аналоговому. При цьому обидва варіанти включали посилання на віртуальний і фізичний досвід.

Фрагмент випуску Лабораторії сучасного мистецтва "Цифрові почуття: тіло і дотик у медіа-мистецтві", кураторки Валерія Карпань і Марина Хрипун.

Глобальні кризи часто стають місцем виникнення інноваційних ідей. Яскравий приклад – зростання інвестицій у ринок електронних технологій після епідемії атипічної пневмонії (SARS) у 2002-2004 роках. Зараз, коли можливості для подорожей дуже обмежені, стала очевидною необхідність поширення знань через кордони, інституції та різні соціальні групи. І якщо сучасна альтернативна освіта має вплив на розширення можливостей обміну інформацією і навичками, а також залучення різних сенсорних модальностей, досліджувати її потенціал – важлива задача для культурних аніматорів/ок, педагогів і цифрових інженерів/ок.

Читати й завантажити випуски «Лабораторії сучасного мистецтва»: